Галат. П’янкий подих свободи

2. Знайомство з Галатом почалося неочікувано з кладовища (просто там туалет є). Не міг пройти повз місцеву дічь у виді моторошних надгробних фото жінок в паранджах, у яких навіть очей не видно. Можна кілька фоток шаблонних зробити і на всі камені штампувати під копірку, підміни все одно ніхто не помітить.

3. Далі саме село. Наперед здавалося, що воно виявиться точною копією Аб’яне. Тільки будинки тут не з червоної глини, а з більш звичної за кольором.

4. Сувенірні магазинчики й таке інше.

5. Але набагато більше руїн та суцільного дестроя.

6.

7. На одній з вулиць зберіглася коробка старої церкви, покинутої і сплюндрованої.

8.

9. Бога в цих стінах давно немає.

10.

Незважаючи на стан будівель, Галат виглядає куди перспективніше за Аб’яне насправді. Бо там здебільшого доживають віку старики, а тут основний контингент – молодь. Більше того, після консервативного всього в Ірані одразу впадає у вічі нетиповий дух села. Народ тут збирається потусити й пожити в палатках, там чи деінде лунає музика, переважно жива, а в дівчат можна помітити таку диковинку як дреди, кепки замість хусток, а зрідка навіть відкрите волосся. У підсумку виходить такий собі хіпстерський острівець свободи, загублений і забутий на гігантських просторах ісламської республіки. Людей я не фотографував майже, не було як, та і мало там шо, з урахуванням того, що цього всього за їхніми законами існувати не повинно.

11. Пройшлися трохи лісом.

12. І натрапили на водоспад. Так і руйнуються міфи про Іран, що на відстані всім уявляється суцільною пустелею.

13. Він же більш крупним планом (скучив я за водоспадами, можу собі дозволити).

14.

15. Затримались біля однієї з великих тусовок з живою музикою, про щось там навіть поспілкувались, і пофіг, що при цьому майже не розуміли один одного.

16. Та іншою стороною, понад горами, пішли назад в село.

17.

18. Водоспад здалеку, зовсім крихітний:

19. Голі гори домінують, але біля самого села місцевість лісиста.

20.

21. Був час ще трохи поблукати вулицями.

22.

23. Декор одного з будинків.

24. У такому й мікроселфі зробити не гріх.

25. Кока-кола гарно вписалася.

26.

27.

28. Вітраж у кафе, де зупинились на обід.

29. Та прискіпливий абориген, як і більшість кошаків в Ірані, зовсім не ручний.

І все, далі на нас чекало повернення у Шираз. Залізничний вокзал тут тупиковий, колії починаються одразу від фасаду, як в Одесі, а от рівень контролю безпеки як у аеропортах. До Тегерану нам треба було подолати близько 900 кілометрів, які поїзд розтягнув на більш як 15 годин, переважно за рахунок невиправдано довгих і частих зупинок на проміжних станціях. А за вікном пролітали невідомі глиняні й піщані міста та одвічні гори, над якими згасав черговий день.

30.

31.