Шираз. Королівство кривих дзеркал

2. Просто у центрі міста знаходиться фортеця Карім-Хана. Закладена вона у 18 ст. за часів правління династії Зендів, які і зробили Шираз столицею.

3. Туристичність місця відчувається завдяки нетиповим для ісламського Ірану об’єктам.

4.

5. Над головним входом мозаїка, на котрій якийсь мужик мочить чорта з вітрянкою герой народного епосу Рустам перемагає демона.

6. Напередодні ввечері Шираз порадував нас входженням у червону зону карантину (як і решта великих міст Ірану), що за обмеженнями подібна до нашої. І тут варто подякувати обставинам, що це все ж дика безладна Азія, а не якийсь сраний ЄС, і що в нас були місцеві провідники. Кілька дзвінків та переговорів, і зачинені двері почали потроху відкриватися. Спершу потрапили якраз всередину цитаделі.

7. Окрім іншого, вона виконувала роль королівського палацу, тому сліди минулої величі присутні.

8.

9.

10. Чим ще дуже запам’яталося місто, це масою птахів, що поробили собі гнізда просто під дахами пам’яток, і взагалі постійно крутилися над головою.

11. Цей горобець прикрасив собою уже наступний об’єкт, мечеть Вакиль.

12. Збудована в 1751-73 роках. Із трьох мечетей, які мали побачити того дня, найбільш аскетична.

13. Так склалося, що паралельно по Ірану в той час їздили одразу три групи українців, і от в Ширазі ми всі зустрілися (хоча особливої радості з цього приводу я не помітив), ще й майже одночасно потрапляли на всі точки. Я уже там розбалувався, відвик, що інші туристи можуть своїми тушками заважати робити фото. Бісять.

14. Не обійти увагою у місті і сади – колишні родинні маєтки, що являють собою палац, оточений парком зі штучними водоймами. Спершу заглянемо в сад Кавам. На оці пальми було особливо приємно дивитися, в той час як в Україні ще місцями пролітав запізнілий квітневий сніжок.

15. Як і на майже стиглі цитрусові, хоч це й не апельсини-мандарини, а якась кислятина, що її тут подають до риби замість лимона.

16. Всередині палаців добре збережені інтер’єри у кращих зразках Пшонка-стайл, тільки років на 250 давніші. Цікаво, чи не боліла у них голова знаходитись постійно в такому.

17.

18. Барельєфи нагадують про Персеполіс.

19. Сувенірний магазинчик.

20. Це вже якийсь наступний палац, але я в них досі заплутався й ідентифікувати однозначно не можу.

21. У принципі все так само, аскетична оболонка, всередині – дзеркальне безумство.

22.

23.

24. Одним з найбільш очікуваних для мене особисто об’єктів була мечеть Насір-аль-Мульк. Ще й час піджимав, бо відвідати її треба було якнайшвидше. Хоча ззовні вона нічого такого із себе не являє…

25. …справжній кайф там всередині зали з вітражами. Її вікна спрямовані на схід, тому саме вранці можна побачити магію відображень на стінах та підлозі мечеті.

26. Кілька років тому хтось ніби як намагався пронести в одну з мечетей Шираза бомбу, замасковану під фотоапарат. І місцеві після цього просто не могли придумати мудрішого рішення, як заборонити нах всі фотоапарати. Навіть носити його в закритій сумці на плечі – не варіант, попросили здати у камеру схову, при цьому служителька мечеті так нервувала, ніби її тут же розстріляють, якщо я не зроблю цього максимально швидко. В той же час нікого не лякав рюкзак на моїй спині, у який теоретично можна закласти достатньо тротилу, аби перетворити половину Ширазу на акуратний симетричний кратер. Та й таке.

27. Смартфонами знімати можна вільно, правда, у мого якість фото така, ніби робили їх на друкарську машинку 1976 року випуску, а не фотокамеру, але які вже є.

28.

29. Принаймні ми мали достатньо часу на експерименти і просто на можливість перезняти все по два рази, щоб потім відібрати найкраще.

30.

31.

32. Цю упороту компанію в сувенірному магазині пропустити не міг ніяк. А особливо уважні помітять на фото ще й магнітик із зображенням інтер’єру мечеті.

33. Дивно у їх червоній зоні працюють і кафе, одні лише на виніс, інші по сусідству цілком відкрито приймають гостей всередині. На обід нас привели в ресторан з виду як колишній палац, а може, так і було. Координат чи назви у мене немає, думаю, можна умовно назвати його «Велюр».

34. Це також він:

35.

36. Похвалюся і рахунком із нього. Тут прекрасне все, і дата, і сума в майже півтора мільйона ріалів, яка конвертується в усього-то 160 гривень.

37. Було трохи часу походити навмання непарадними вулицями.

38.

39.

40. На одній з мечетей зображені обличчя шахідів, найпевніше. Цим словом тут називають не смертників-підривників, а загиблих за якесь праве діло, наприклад, у війні з Іраком в 1980-х роках.

41. А розмальованих курчат продають просто в якості живих іграшок.

42. Спроба зобразити Старбакс, але ніт. Через санкції цієї мережі в Ірані бути не може, як і багатьох інших, але нічого, живуть же якось.

43. На вечір залишалася іще одна точка для огляду – мавзолей Шах-Черах із дзеркальною мечеттю.

44. Це величезний релігійний комплекс із масою дворів. Великі простори давали можливість легко утримувати дистанцію паломникам, недостачі у яких точно немає.

45. Під суровим наглядом аятол.

46. Тут теж змусили здати камеру, що, думаю, вже видно по гівняним фото (а дівчат нарядили в чадри), і дали місцевого супроводжуючого. У більшість приміщень нас не пустили, чи то через карантин, чи просто аби не заважати вірянам, але й побачених фрагментів було достатньо для остаточного виносу мозку.

47.

48.

49. Поки розминали свої шиї, розглядаючи дзеркальні поверхні, надворі зробилося геть темно. Власне, ось сам мавзолей, у якому поховані Ахмед і Мухаммед, брати імама Рези і прямі нащадки пророка Мухаммеда.

50. Наостанок з’їздили до воріт Корану – однієї з історичних міських брам. Симпатична штука, незважаючи, що це всього лиш репліка 1949 року.

51. Навкруги воріт нині розташований парк, де можна піднятися на узвишшя з видами на нічний Шираз, а там навіть розгледіти куполи якихось із раніше бачених мечетей.

52.

53. І поступово прощатися з цим містом, готуючись вертатися назад на північ, аби нарешті остаточно замкнути повне коло по Ірану.