Косів, ч. 2. Гори кличуть

2. Перша гора зветься Кичера (576 м над рівнем моря, 48.351642949, 25.084195241), знаходиться на північ від міста. Іти до неї далеченько, зате набір висоти майже не відчувається. Найкоротший шлях від центру – кілометрів п’ять і то переважно через приватний сектор. Але не сказав би, що там нудно, бо краєвиди майже постійно присутні.

3.

4. Іноді розгортаються аж у непристойно неосяжні простори, якраз у вищезгаданому північно-східному напрямку.

5. А на південному сході вже гори.

6. Головна незручність, дрібні собаки майже всі тут неприв’язані. І до мене вони були небайдужі, одні швидко погоджувалися на обнімашки й робилися друзями, інші йшли в атаку як в останній бій (можливо, тому що я вже носив на собі запах інших псів).

7. Трішки кріпоти.

8. А це вже види з гори.

9.

10. Панорами звідти дійсно непогані, хоч на розіслані на рівнинах села, хоч на сусідні горби.

11.

12. Та й на самій вершині непогано.

13. Трішки сільської пасторалі по дорозі назад.

14.

15. Наступна гора має одразу декілька назв – Стіжки, Сопка, Зіняків Верх (620 м). Так виглядає здалеку:

16. Верх гори вкритий лісом і більше має бути цікавий грибникам, а в плані пошуку пейзажів краще зробити петлю з міських вулиць десь сюди 48.319718957, 25.061959515.

17. На відміну від Кичери, зі Стіжок видно і центр міста.

18. Замкову гору видають червоні дахи незаконних недобудов. Хоч якийсь із них толк.

19. Загальний план.

20. Погляд уздовж вулиці Незалежності, можна навіть роздивитися мурал із гуцулкою.

Нарешті остання гора, яка зветься Михалків (48.2907854295, 25.0680742023). Це найвища вершина на околицях Косова (812 м), тут уже відчутний набір висоти, і на відміну від попередніх дитячих горбків, піднявшись на неї вже можна на повному серйозі говорити, що «ходив у Карпати».

21. На виході з міста можна звернути метрів на сто з основної дороги, аби відвідати Таємничі водоспади (48.3015711241, 25.0692235875), із них я побачив лише один, але точно найгарніший із усіх за ті дні.

22.

23. Зараз це глушина, а в минулому поруч навіть міст існував, про що свідчать старі кам’яні опори обабіч яру.

24. Від водоспадів ще 2,5 кілометри стежки вгору з набором висоти в 347 метрів. Частково вона проходить під канатною дорогою, частково кружляє поруч із нею серпантином.

25.

26. Варто похвалити Карпати за погоду в ті два дні. Це було достойне вибачення за хмари і мряку, що вимочували мене у жовтні.

27. Весняні хвойно-листяні ліси дуже контрастні:

28. Хтось перекреслив небо.

29. Відповідно до поважної висоти Михалкова, навколишні вершини із нього видні вже більш серйозні.

30. І навіть засніжені:

31. Місцевий дядько, що спускався назустріч, сказав, що то Чорногірський хребет, і реально побачити і Говерлу, і Піп Іван. Знати б ще, хто є хто. За обрисами я припустив би, що Говерла тут зліва, але напевно стверджувати не можу:

32. Видно звідси і Косів, як на долоні.

33. Трохи ближче центр і Замкова гора, яка звідси видиться не горою, а нещасним горбиком.

34. Зумом знайшов і обидві дерев’яні церкви міста. Відбудована у 2011 році Василівська:

35. Та столітня Івана Хрестителя.

36. Канатка, судячи зі стану, давно не працює (чи просто я необізнаний і на таких планках без лавок можна якимось боком кататися?..).

37. Але механізми виглядають цілком справними.

38. Незважаючи на те, що явно не модернізувалися з моменту встановлення у 1975 році і виготовлені в країні, якої давно не існує.

39. Назад пішов іншою дорогою, що мала вивести мене в село Город. Спочатку понад горами:

40.

41. Потім лісом, де неочікувано трапився придорожній хрест, присвяту з якого краще продублювати дослівно: «Сей крест жертвовав р. б. Дмитро Штефуранчин з женов Марийов і синем Іванем на хвалу Божу. 1906».

42. Город – перше село від Косова у напрямку Верховини, і враження від його краєвидів залишилось дуже приємне.

43.

44.

45. А господарства гуцулів тягнуться аж до найвищих полонин.

46. Як і багато навколишніх сіл, Город має свою дерев’яну хрещату церкву, як і в багатьох інших, її не оминула доля бути вкритою бляхою. Місцевий варіант, безумовно, один з найбільш потворних та рагульських.

47. А ще запам’яталися справжні замки й палаци місцевих (далі, в сторону Яворова їх ще більше). Не Нижня Апша, але одразу видно, хто вдало з’їздив на заробітки.

48.

На межі Города й Бабина на потічку Бабин знаходяться таки Бабині водоспади (48.295625205, 25.0391135696). На карті вони просто поруч з дорогою і це мало бути найпростіше для відвідування місце. Але виявилось, що потічок там у глибочезному каньйоні (який за доброю карпатською традицією закидано сміттям), і десь далеко й глибоко їх чути й ледь видно за гілками, та спуску я так і не знайшов.

49. Тому замість водоспадів наостанок буде фото з місцевої заправки, від якої я вирушив назад у Косів, а вже звідти – на велику землю.