Турецька солянка перша. З вулкану на море

2. Дорогою до нього, правда, ще завернули на шоколадні гори.

3. Ну як, гори, найпевніше, це просто якийсь відпрацьований кар’єр, але для фото місце незвичне. І таки шоколадне.

4.

5. Вулкан зветься Меке і представляє собою ось такий 50-метровий горбик посеред солончакового озера. Наче нічого особливого, крім факту, що на нього можна досить швидко залізти і вперше зустріти захід сонця над кратером, наприклад.

Насправді в доісторичні часи він вивергався мінімум двічі, перший кратер настільки величезний, що його розмір навіть не усвідомлюється, а цей горбик – результат пізнішого менш активного виверження. У цих ваших інтернетах Меке називають ледь не одним із чудес світу, так як всередині меншого кратеру також озеро (озеро в озері фактично), ну і інстафільтри рішають. Насправді, в меншому кратері воно на осінь висихає повністю, навкруги – просто до соляних калюж і з виду нічого такого собою не являє. Можете подивитись, як його зображують в екскурсійних рекламках, для порівняння.

6. І яким воно є насправді:

7. Але там все одно незвично. Кратер:

8. Для уявлення про масштаби можете пошукати людей на ближньому кряжу.

9. І на дальньому борту є людина.

10. Навкруги симпатичні пагорби та простори.

11.

12. Традиційно особливо незвичні в низькому сонячному освітленні.

13.

14.

15. Дочекались:

16.

17. Після того, як сонце перестало створювати контрастну тінь, можна зазирнути у кратер. Там ростуть бур’янці і жодних слідів якогось озера.

18. Наступного дня був каньйон річки Кьопрюлю, навіть два. Перший зветься Кьопрючай, де планувався сплав на байдарках. Його я зрештою пропустив, бо мене розвалило ще на гірському серпантині при спуску в каньйон, про що ні разу не шкодую, взагалі то не моє.

19. А от у річці поплавав без проблем, і пофіг, що там температура води градусів десять. Різного типу плавзасоби спускаються по ній майже безперервно, екстриму додають місцеві хлопчаки, що підкрадаються й лізуть у човни з намаганням їх перекинути, за що нормально огрібають веслами.

20. В усьому іншому – типовий собі Черемош десь посеред Карпат:

21. Другий каньйон вище за течією кілометрів на 15 і зветься Тази (чи Тазі?). Тут уже не плавати треба, а з висоти споглядати велич природи:

22. Якісь найвищі гори – навіть під снігом:

23. Річки на дні такої громадини узагалі не видно.

24. Верхів’я каньйону на ультразумі:

25.

26. Само собою, місце популярне для весільних та інших фотосесій.

27. А потім у наше життя після стількох гіперактивних днів неочікувано вклинилось море, більше того, майже повний день на пляжі.

28. Для цього приїхали в місто Олюденіз, що знаходиться на південному заході країни, на стику Середземного моря з Егейським. Олюденіз значно поступається за популярністю Кемеру, Анталії та іншим, і поки майже невідомий для руссо турісто. Крім того, в самому місті є попсовий пляж Блакитна лагуна (підозрюю, там все одно людно навіть у карантин), а також банальний міський пляж, на який ми і прибули. І виглядає він так, що дай Боже.

29. Ось із такого ракурсу краще зрозуміло, настільки малий процент його пропускної здатності використовується. Ну і море дійсно кайфове.

30. За наступним схилом сховався дикий кам’янистий пляжик із палатками.

31. Завдяки специфіці рельєфу місце дуже популярне серед парапланеристів, що постійно кружляють над головою.

32. Саме місто тягнеться далеко від моря по ущелині і нічого із себе не представляє, майже повністю складаючись із готелів-ресторанів.

33. Але кваситись на березі цілий день нудно, тому надвечір знову збігали в гори. Над Олюденізом проходить фрагмент відомої Лікійської стежки, якою можна трохи піднятись, аби поглянути на то все з висоти.

34. Так що й галочку «трекінг на Лікійській стежці» можна собі ставити. І пофіг, що усього на пару годин та кілька кілометрів довжини.

35. Олюденіз із висоти:

36. Вечоріло уже досить швидко, все ж кінець вересня.

37. Без традиційного кавуна не обійшлося.

38.

39.

40. І потемками побрели назад. Попереду залишався останній день відпустки.

41. Вогні курортного міста: