Прилуки. Княжий град у нафтових плямах

2. Знайомство з Прилуками почав звично для себе із передмість. Спершу пішов на Нижні Кустівці, що на північно-східній околиці. До дерев’яної Трьохсвятительської церкви (1879) доходить відносно небагато туристів.

3. А дарма. Хоч це і єпархіалка, а незвичайна, завдяки п’яти баням виглядає з різних сторін зовсім інакше, але всякий раз велично:

4. Шкода тільки, що в ході ремонту, який відбувався якраз в той момент, просту бляху на банях замінять на фальшиво-блискучу. Це просто пошесть якась.

5. Звідти вийшов на вулицю Київську, що проходить через все місто наскрізь, на неї ж нанизана більшість пам’яток. Заїжджий двір Густинського монастиря:

6. Старий дім на перехресті з вул. Пушкіна.

7. Заглядати на паралельні вулички теж варто. Там благословенна й затишна українська провінція.

8.

9. Будинок родини Тарновських.

10. Клацнув наугад цю вежу у дворі гімназії №1, а то виявилась кам’яниця Скоропадських, хоч і очевидно й сильно перебудована.

11. Гуртожиток, колишня приватна гімназія по вул. Садовій. Це ж Чернігівщина, певний процент дерев’яних будинків обов’язково присутній.

12. По Садовій краще ходити в безлисту пору року. Із хмелю ледь виглядають руїни хоральної синагоги. Кінотеатр у її приміщенні закрився ще в 1990, то після 30 років руйнації стан, певно, зовсім безвихідний.

13. А от чому закрилась чи виїхала школа №4 із будинку Шкуратова практично «замкового» виду, взагалі незрозуміло.

14. Сфотографувати його фасад за деревами нереально.

15. Звідти задвірками побрів до історичного центру Прилук, що являє собою каскад із трьох площ, на які я вийшов з тилу. Із півночі вулиця розгортається в площу Іосафа Білгородського.

16. З такої позиції по ліву руку буде розташовуватись Спасо-Преображенський собор (1710-20), чи не найбільш представницький із усіх храмів середмістя. Взірець козацького бароко був закладений полковником Гнатом Галаганом.

17.

18. У дворі собору варто знайти непримітну стежку, що уводить до майже секретної локації (я так зрозумів, квест із її знаходження проходять не всі) – кам’яниці Галагана, яка виконувала роль полкової казни чи арсеналу. За сумісництвом, найстаріша із збережених будівель Прилук (1708).

19. Хоча полковник залишив по собі таку достойну архітектурну спадщину, в історії був мудаком ще тим. Спочатку підтримавши Мазепу, вчасно для себе переметнувся до Петра І, у знак вірності разом з військами полковника Яковлєва вирізав Січ, на якій на той момент залишались тільки старі козаки, що вже своє відвоювали.

20. Наступна дуже незвична церква-дзвіниця св. Миколи Угодника (1720), яку застав майже всю у риштуванні (не могли кращого часу для ремонту знайти). Поруч пам’ятник уже згаданому Іосафу Білгородському, церковному та освітньому діячу, що народився в Прилуках.

21. Трохи осторонь – монумент Володимиру Мономаху, який вперше згадує Прилуки у своєму «Повчанні». У 1085 році місто мало фортецю, тобто існувало вже пристойний час. Імовірно було закладено з рядом інших укріплень ще у 988 р. Володимиром Великим.

22. Погляд на площу з півдня:

23. Своєрідною її межею виступає класицистичний собор Різдва Богородиці (1806-14).

24. Площа по інший його бік пройшла звичну трансформацію назви з Леніна в Соборну, але я б назвав її Голубиною (їх там тьма). Зі сходу її прикривають брама та ще один собор, Стрітенський.

25. …котрий з’явився пізніше за інші (1889) і з незвичною для наших країв присвятою, в знак скорботи за убитим імператором Олександром ІІ.

26. У нього пощастило зазирнути і всередину.

27. Міська брама – повністю сучасна репліка, яку чомусь так і не довели до ладу. У нішах під аркою хтось накидав сміття і обісцяв все, мабуть, то зробили Порошенко із Зеленським, щоб опорочити мудрий і працьовитий український нарід.

28. Також навкруги багато скульптур та пам’ятників, традиційних і не дуже. «Десниця»:

29. Янголи, на Вікімапії підписані як пам’ятник Святій Трійці.

30. Та навіть вірменський хачкар.

31. Вид із Київської через Центральну площу на Соборну:

32. А нижче за перехрестям можна знайти нафтову качалку, яка здорово не в’яжеться з усім побаченим раніше. Гуляючи таким милим і затишним середмістям, ніяк не очікуєш узнати, що Прилуки – один із нафтових регіонів України, а з тютюновою фабрикою та рядом інших заводів – найпотужніший промисловий центр Чернігівщини із досить кримінальною репутацією.

33. Південна сторона Київської запам’яталася повоєнними навчальними закладами. Гімназія №1:

34. Агротехнічний коледж:

35. Міська рада, колишній будинок купця Золотарьова.

36. Молодий Шевченко.

37. Краєзнавчий музей.

38. Коло нього стоїть пам’ятник історику Василю Маслову, що був його директором певний час.

39. Так поступово вийшов на чергове передмістя, тільки уже із західної сторони – Квашинці. Церква Іоанна Предтечі (1865):

40. Старі будинки на Квашинцях:

41.

42.

43. Уже був час закруглятися в сторону автовокзалу. Але й просто по дорозі знаходилось само по собі чимало приємних деталей:

44.

45. Міжвоєнний, схоже, будинок. Сподобався.

46. Одна з найгарніших споруд Прилук – палац культури, що будувався на початку 20 ст. міщанами Бродським і Штондою як театр, але закінчили його лише в 1930 році.

47. Під ним встановлено пам’ятник актору Миколі Яковченку. Майже копія того, що в Києві, тому легко пізнаваний.

48.

49. Вулиця, на якій це все розташоване, носить ім’я Юрія Коптєва, що удостоївся такої честі ще заживо. Це уродженець Прилук, нині московський бізнесмен, але своє місто не забуває, і реконструкція Театральної площі – лише один із прикладів його меценатства.

50. Але у будь-якому випадку красу місця, де живеш, під силу творити кожному.

51. Із кавою у Прилуках теж порядок.

52. Центр творчості дітей та юнацтва, за яким міський сад, а разом це все вже біля автовокзалу. Залізнична станція у Прилуках також є, але приймає від сили 2-3 дизелі, тому мені не згодилася. Зате всі наступні пересування у тій поїздці були уже виключно залізничними.