Пагорби й озера смарагдового Свидовця. ч. 2

2. Літні пастуші хижі виглядають якось так.

3. Ми прийшли до цієї.

4.

5. Загалом ці люди на весь сезон виходять в гори, де випасають овець, переважно чужих, з чого мають прибуток (грошовий чи у виді продуктів вівчарства чи два в одному, певно, як домовляться). Всередині хижі я не знімав, але там реально якесь інше століття і гола етнографія як вона є. Той випадок, коли хочеться і жаліти цих людей, і заздрити одночасно.

6. Вірний супутник вівчарів – алабай (чи що воно таке), і коли ця громадина налаштована проти тебе, то трохи стрьомно. Але ця панянка одразу зрозуміла, що ми загрози для її власності не представляємо.

7. Як бонус, нас пустили краєм ока глянути на її діточок. Трохи мімімішності вам у стрічку.

8.

9.

10. Тим часом вдалині очевидно почався дощ, але нам так чи інакше була одна дорога на Драгобрат, через долину озера Ворожеска.

11. Та й гарно виглядає дощ у горах… коли він за кілька кілометрів.

12. Зблизька Ворожеска справляє якесь геть інше враження ніж здалеку-звисока.

13.

14.

Дощ нагнав нас у не дуже вдалий момент підйому з долини. Там і так глиняно-кам’яниста злегка вертикальна стежечка, а коли вона перетворилась по суті на річку, а на додачу тебе поливає, гримить і блискає, екстрим ще той. Я навіть уявити не міг, що в принципі зможу по такому лайну видертись нагору.

15. Зате там чекала нагорода:

16.

17. Хмарки чи туман просто на горах – моя улюблена тема.

18. Саме щось отаке я хотів побачити перед поїздкою, ну а що для цього треба буде пройти крізь дощове пекло, не дуже хотів. Ото треба формулювати свої запити до Всесвіту більш конкретно.

19.

20. Останній відрізок дороги був досить довгий, та майже весь час вниз, до заходу сонця встигли. Всього за той день промотали близько 20 кілометрів, що для гір мені здається цілком достойно.

21. Останні вечірні відблиски.

22.

23. Сутінки над Свидовцем:

24.

25. На третій день залишилось підкорити гору Близницю. Після льодяного душу напередодні, в плані погоди Карпати над нами змилувалися.

26. По дорозі відкрили для себе четверте озеро, Івор. Це не воно, а одна з суміжних калюжок.

27. А це вже воно, але з берегу масштаб не передати.

28. Зате можна розгледіти на мілині тритонів.

29.

30. Вершина, на яку ліземо.

31. По мірі підйому відкриваються кращі види на Івор.

32.

33. А там і Драгобрат показався:

34.

35. По ліву руку, тобто зі сходу, маячитимуть дві найвищі наші вершини, Говерла та Петрос. Різниця у висоті між ними всього 41 метр, тому з ходу не скажеш, хто є хто. Якщо я не забув досі, то Говерла зліва.

36. На ближньому плані виділяється своєрідний пам’ятник людській легковажності, скелет позашляховика. У вересні 2018 на ньому зірвались в ущелину й розбились батько з сином із Києва.

37.

38. Підйом на Близницю в принципі неважкий, хоча доріжка неприємна, осипається під ногами.

39. Ну і нарешті вершина. Між іншим, найвища на Свидовці, 1881 метр.

40. Панорама назад:

41. Погляд на схід, де уважний читач помітить не тільки Говерлу з Петросом, а і двох людей.

42. На південь. Сині гори вдалині – вже Румунія, хоча звідси не скажеш, де саме вона починається.

43. Назад пішли іншою дорогою.

44. Село, припускаю що Кваси, але вже забув, з якої сторони відносно нас воно було.

45.

46.

47. Інший ракурс на Драгобрат та знайоме озерце.

48.

49. Попутно «взяли» ще одну вершину – Жандарм, 1763 метри, але так як до нього йшли вниз, це й не відчувалося толком.

50. І нарешті Драгобрат, де на нас чекав заслужений бограч та вечірній виїзд додому.