Антоніни. Селище з фахверковим бізнес-центром

2. Автобусом із Хмельницького сюди їхати трохи менше двох годин. Існує також залізнична станція «Антоніни», але вона традиційно в якомусь із сусідніх сіл за 8 км, та й не ходить там нічого після карантину. А тут вистрибнув просто на центральній площі, де і вхід до колишнього панського маєтку, і певно, найгарніша сільрада із усіх, що бачив.

3. Із значного числа магнатів, що володіли селом, слід виділити двох. Перший – Ігнацій Мальчевський, котрий і дав селу його сучасну назву, на честь своєї дружини. Другий – Юзеф Потоцький, що за час володіння маєтком до 1918 року перетворив його на перлину європейського рівня. Як і більше сотні років тому, межу панської резиденції позначає кований паркан з розкішною брамою. Ліпнина, ковка – там досконале усе. Залишається тільки дивуватися, як воно вціліло після скількох важких років, включаючи герб Потоцьких «Пилява» на одній із колон.

4. Пройдемо у двір. Коло брами причаїлася вартівня:

5. По ліву руку при цьому височітиме… так хочеться сказати палац, а це всього лиш флігель/возівня. Палац згорів у 1919 році, і тут мова про необоротну втрату не тільки архітектурної пам’ятки, а ще й неабиякої колекції книг, живопису та скульптур, котрі в ній знаходились.

6. Флігель очевидно підлатали, зараз всередині знаходиться будинок культури та нещодавно створений музей Потоцьких. На той момент зачинений, тож спочатку погуляємо навкруги.

7. Східніше флігеля стоїть будинок служб, от він кричуще потребує порятунку. Хоча дах ніби недавно перекрили?

8. Через порожні віконниці можна оцінити залишки ліпнини.

9.

10. Ще одна вціліла панська споруда – манеж.

11. Повз який можна вийти на вулицю через східну браму, не менш ефектну, ніж головна. Цегляна башта вже сучасна, думається.

12. Із вулиці видно сільську церкву.

13. Прорвався повз місцевих гопників глянути на неї зблизька.

14.

15. І пішов назад до історичного центру. Так спайка флігеля й будинку служб виглядає з тилу:

16. Електростанція / квартира механіка.

17. Далі гараж, точніше, гаражем він був у часи Потоцького – ексцентричний пан мав купу захоплень, в тому числі на таку оригінальну в той час річ, як автомобілі. Зараз будиночок займає сільрада, і це той випадок, коли в ТАКОМУ гаражі і сільраді не соромно бути:

18.

19.

20. Від неї трохи навмання побрів у західному напрямку вглиб села. Історичні будівлі помітно виділяються серед стандартних хат.

21. Ці витончені міні-замки будувались для важливих у господарстві Потоцького людей: агронома, механіка, управителя, конюха, ветеринара і т. д. Із прочитаних чужих матеріалів про Антоніни мені сподобалось визначення, що це було не місто і не село, а бізнес-центр.

22. Магазин:

23.

24. Будинки з башточками:

25.

26. Більшість із них в тій чи іншій мірі використовується, хоча є і покинуті.

27. Багато фахверку:

28.

29. Особливо сподобався цей, нині один з корпусів інтернату.

30.

31.

32. Через дорогу ще один, з примітним модерним вікном.

33.

34. Де б іще зустріти прапор на підтримку Ріффмастера, котрого уже скільки місяців тримають під вартою без жодних доказів.

35. Варто також спуститися до ставку. Будинки по дорозі майже розгубили весь свій шарм, але в деталях він поки проявляється.

36.

37. Найбільш помітний на цій стороні – дім управляючого маєтком. Видно, що власники у нього поки є, хоча явно не витягують зберегти таку складну штуку в належному стані.

38.

39. MCM – 1900.

40. Самі лише візерунки з черепиці чого варті.

41.

42. Мало того, що він сам по собі один із найгарніших у селищі, так ще й займає найкращу позицію для фото, просто понад річкою.

43.

44. По дорозі запримітив скульптуру з левами, яка також з часів Юзефа Потоцького й виготовлена на його замовлення. Знаходиться на закритій території, певно, то санаторій.

45. Звідки про всяк випадок повернувся до флігеля. На диво, в палаці культури вже була працівниця, яка впустила мене в музей. Із експонатів там поки переважно фото, цегла й таке інше, але сам факт його відкриття заслуговує уваги.

46. І що важливо, з картою цікавинок Антонін. Її я змазав на фото, але викладу все одно, бо такого точного переліку будинків-пам’яток до цього не зустрічав, доводилось шукати на місці навмання. Червоним позначені втрачені історичні споруди, жовтим – уцілілі.

47. Зокрема, чимало їх виявилось на південь від Ікопоті, куди взагалі не планував ходити. Та запас часу дозволяв, швидко прощатися з Антонінами не хотілося, тож чому б і не пройтись. Хоча більшість із них нічим не варті уваги, крім свого віку. Ті, що на карті виділяються довжиною, – ось такі ангари:

48. Єдине, дійсно варте уваги на цьому березі, – лікарня.

49. Колишня і покинута, та поки тримається сама по собі, укутана флером забуття, обшарпаності та легкого українського мародерства.

50. Хоча іноді й не дуже легкого.

51. Повз той самий ставок на Ікопоті побрів назад у центр і на автостанцію. Природа цих країв надзвичайно яскрава, особливо влітку, особливо з таким небом. Та якщо ніхто найближчим часом не візьметься за порятунок деяких будинків, може так статись, що тільки природа і залишиться єдиною окрасою цих місць, а Антоніни назавжди втратять свою унікальність.