Куяльник. Сіль, багнюка і прогулянки по воді

2. Від вокзалу до Куяльнику ходить міський автобус №110, існують навіть легенди, що хтось його бачив наживо. Тому по факту швидше доїхати до початку Лиманної вулиці, куди є купа варіантів транспорту, і по ній дійти 3 км пішки. Дорогою трапляється щось старе.

3. Щось нове.

4. У якийсь момент по ліву руку виросте пагорб, що зветься Жевахова гора – як на рельєф Одеси, це дійсно гора, метрів аж сорок над рівнем моря. Взагалі лізти на неї не планував, та побачив цей Голівуд і не втримався.

5. Із пагорба на горизонті видніється море, безмежне і з кораблями, що пливуть, здається, просто по небу.

6. А в протилежну сторону – Куяльницький лиман.

7. Вхідна арка санаторію:

8. Десь під горою також можна пошукати руїни палацу генерала Жевахова, ім’я якого вона і отримала, але полінився. Вернувся на Лиманну, що заходить безпосередньо в санаторій. Такий авангардний у них палац культури:

9. Під пірамідкою – басейн.

10. Поліз ближче до арки.

11. Цілющі властивості грязей Куяльника були відкриті ще на початку 19 ст., з тих пір із деякими перервами він розвивається як лікувальний курорт. На даний момент близький знову стати на паузу чи просто перейти в дикий стан – санаторій ніби і функціонує, але ледве дихає. Також у минулі роки з лиману видобували сіль.

12. Від арки вниз розходяться підпорні стіни, у яких мені ввижалося щось із культури індіанців. Звідси зручно роздивитись все навкруги.

13. Три однакові корпуси (із яких в кадр влізли два) 80-х років у найгірших архітектурних прийомах СРСР. Завдяки їм пропускна спроможність санаторію зростала до 3000 пацієнтів на місяць. Нині ближній покинутий і в аварійному стані, але всякі руфери і абандонери облазили там все що можна. Інші два ніби діючі, хоча виглядають не дуже оптимістично.

14. Безпосередньо перед лиманом – грязелікарня (1892), і на відміну від висоток, це без перебільшення шедевр. Осягнути її масштаби можна тільки здалеку.

15. Також виділяється водонапірна вежа і обов’язкові для соляних промислів стежки з дерев’яних стовбців. Куяльник помітно висихає і потребує порятунку. Цікаво, що 100 років тому така ситуація вже мала місце, тоді її вирішили шляхом перекидання води з моря, а чи зможуть повторити після століття деградації?..

16. Тепер глянемо на грязелікарню зблизька. Перед входом – пам’ятник лікарю Е. Андріївському, фактичному засновнику здравниці.

17. Ну і сама її архітектура – це щось.

18. З оглядкою на стан, звісно. Я так і не зрозумів, вона хоч трохи функціонує чи аварійна повністю.

19. От хто там точно відпрацьовує за себе і за того хлопця – це садівник.

20.

21. Архітектурні контрасти:

22. Дуже багато бродячих собак, цілі зграї. Хоча агресії вони не проявляли.

23. Іншими свідками минувшини є церква св. Пантелеймона (1888-89).

24. Та гуртожиток (1912).

25. Мінеральні джерела також у наявності, тому на території здравниці діє бювет, а поруч – завод з виробництва мінводи «Куяльник».

26. Ну а тепер гайда до лиману.

27. Як водиться у таких водойм, береги солоно-грязьові з міцним душком. Якщо далі від берега багнюка суха й тверда, то ближче до води робиться в’язка й підступна.

28. Стежки соляних промислів додають оригінальності краєвидам лиману.

29.

30. На протилежному березі – віддалені спальники Суворівського району Одеси. Думається, місцевий аналог Троєщини.

31. Люди спеціально приїжджають на незвичне місце фотографуватися. Дівчата справа цілий чумадан реквізитів притягнули.

32. Ну а хто не фотографується, той на лікування, точніше, самолікування. Обмазатись грязюкою чи полежати в ропі – святе діло, хоча хтозна, як воно працює. Також все ж незвично бачити, як люди ходять по воді, хоч і не на всій території лиману це реально – його глибина до 2,6 метрів, тобто втопитись за бажання можна.

33. Пішов далі понад берегом.

34.

35. Добре, що кросівки чорні самі по собі, ніби й знаю все про лиманні береги, але кожного разу стабільно виповзаю з них як свиня.

36. Природно, що Куяльник став домівкою для маси птахів.

37. Ось один намагається вкрасти багатоповерхівку

38. Чудні вони тут, ніде раніше подібних не бачив. Кулик-довгоніг:

39. Із кривими дзьобами – шилодзьобки:

40. Водні мешканці теж цікавими типажами представлені.

41.

42. Кілометри на півтора далі на супутниковому знімку добре видно стежку, що кутом врізається глибоко в лиман, цікаво було подивитись на неї наживо. Пішов я, звісно, понад берегом, а дарма. У безлюдних місцях він швидко робиться непрохідний, і в певні моменти здається, що шляху немає ні вперед, ні назад.

43. Все ж таки якось виглядів в очереті вихід на сушу, добре хоч такий.

44. І таки дійшов до мети. «Стежка» виявилась повністю затопленою, та й не було вже часу й сил її долати.

45. Місцями у відокремлених калюжках вода вже почала висихати й рудіти. На кінець літа Куяльник також стає рожевим, хоч і не настільки яскраво, як озера Херсонщини.

46. Три близнюка, до яких мені зрештою довелось вертатись. Біля місця, куди зайшов, лише об’їзна дорога без жодних зупинок.

47. І знову люди. Тільки тут, хоч у такому масштабі і неочевидно, вони голі – дика сторона лиману, прикрита очеретом, цілком нудистська. Тож зрештою добре, що я вимушений був її обходити.

48. Іще трохи видів магічного лиману, наклацаних по дорозі назад.

49.

50.

51. Літо тільки починалось…

52. Тому дні були довгі, і я навіть устиг в морський порт на захід сонця. На той момент здавалося, що це море цілком може виявитись першим і останнім на весь рік. Добре, що так не сталося, хоча відчуття тривожної невідомості не зникло і через декілька місяців потому.

53.

54.