День пташиний, частина 1

2. Із Немирівського шосе звернув у напрямку села Гуменне, яке було першим у планах. Воно досить велике саме по собі, із віддаленим присілком біля залізничної станції. Спочатку туди й попрямував.

3. Щоб довго не затягувати, одразу почну відпрацьовувати заголовок. Першими позували щиглики.

4.

5. Сучасна станція «Гуменне» з’явилася в 80-ті роки на однопутній лінії Вінниця – Гайворон. Там і раніше не особо жвавий рух спостерігався, один дизель тричі на тиждень, а зараз тим більше все заглохло.

5a. Мені цікаво було глянути, чи не лишилось чогось, бува, від 120-літньої вузькоколійки, що передувала тут стандартній колії. Їх траєкторії не скрізь співпадають, але судячи з накладання старої і сучасної карт, станція мала б займати те ж саме місце (такі колажі можна складати на http://www.etomesto.ru).

5б. Причому Гуменне тоді було навіть вузловою станцією з роз'їздом на Вінницю, Калинівку та Немирів (розклад звідси).

6. Ну а з усього, що хоча б теоретично виглядало старовинним, відзначу ось такий будиночок на приватному подвір’ї. Йой, най буде.

7. Колія пішла наліво, а я направо, в село.

8.

9. В основній частині Гуменного уваги заслуговує корпус школи садівництва та сільського господарства на території місцевого філіалу ПТУ-14. Користуючись нагодою, скажу, що ненавиджу того, хто вигадав оці вертушки.

10. Територія ПТУ вся потонула в хащах, але фактично єдина стежка прямо виводить на вишукану споруду школи початку 20 ст. На жаль, покинуту.

11.

12. Як видно вище, зайти всередину не проблема. От тільки що там дивитись…

13. Загалом Гуменне велике і більше схоже на містечко.

14.

15. І традиційно для навколишніх сіл, межею його є ставок.

16. Із парою лебедів, що при яскравому вранішньому сонці здалеку повністю відбивали світло.

17.

18. А от лиска в кадр зайшла охоче.

19.

20. У наступному селі, Михайлівці, не планував спинятись, але зачепили хатки.

21. Церква за компанію.

22. Основна дорога веде далі на Липовець, я ж звертаю на південь, у Жабелівку, тиху й безлюдну. У таких мовчазних селах пам’ятники особливо промовисті:

23.

24. У Жабелівці шукав дерев’яну церкву, і яким же було перше розчарування, коли побачив звичайну силікатну коробку.

25. Але все нормально, церква (1883?) є на задньому плані, якщо придивитись.

26. І, нечастий випадок, тут релігійні діячі здорової людини. Жінки, що були у дворі, покликали священника, котрий не тільки не забороняв фотографувати мутному типу незрозуміло звідки, ще порозповідав цікавого та запропонував подивитися зсередини.

27. Підсвічник та розписи збереглися з 19 ст.

28.

29. Та і деякі ікони, певно.

30. Також розказав, чому, власне, звели новий храм – бо цей ніхто не береться реставрувати, надто вже має бути важка кропітка робота. Стара церква не покинута, а використовується під час зимових служб як «тепла».

31. Поховання у дворі:

32. За храмовим двором починається кладовище, з іншого боку якого – масштабний моторошний меморіал.

33. Монотонні поховання йдуть у хронологічному порядку, перші прізвища всі польські. На фото, де вони є, дорослі дядьки, тобто 1937-1939 – не роки життя, а приблизна дата смерті.

34. Далі загиблі у роки нацистської окупації.

35. Цілими сім’ями.

Вертатись до церкви ще раз відволікати людей не став, думав в інтернеті знайду про ці дивні братські могили. Але не знайшов.

36. На той же момент залишалось виїхати з села у поле, понад черговим ставком, і то було чи не найгарніше побачене місце за весь день.

37. Чапля традиційно трималася далеко.

38. А от лебеді тут уже не відсвічували і взагалі красувались як заманеться.

39.

40.

41. На суші компанію складали корівки.

42.

43. І так, хай за межі своїх регіонів більшості людей виїхати було нереально, я усвідомлюю й ціную, що мені пощастило відбути це ув’язнення в одному з найгарніших місць України.

44.

45.

46. Познімав ще трохи красоти околиць Жабелівки і погнав польовою дорогою на південь. Далі буде.

47.

48.