У ліс через Якушинці

Якушинці – одне із великих сіл-супутників Вінниці на північний захід від неї, яке віднедавна з’явилося в моїх «велосипедних» планах. Воно близько, і виділяти на нього вихідний було б жирно, тож зганяв одного ранку перед роботою, скориставшись перервою у надокучливих дощах.

1. Село не межує з Вінницею безпосередньо, між ними втулилися ще більші Зарванці. Саме як під’їжджати від Зарванців, із траси відкривається найкращий вид на Якушинці на тлі ставку на притоці Вишеньки (якщо вірити картам, ставок зветься Цукерня).

2. Із самотнім ранковим лебедем.

3. По інший бік дороги – млин, який насправді в жодному своєму житті млином не був, це ресторанна стилізація. Також по задньому плану видно, що в селі є і багатоквартирні будинки. Фото з іншої покатухи, бо там дуже складно перейти через дорогу.

4. У самому селі на увагу заслуговує цвинтарна капличка у незвичному для сакральних споруд поєднанні каменю та цегли (але якраз на Вінниччині таких декілька є).

5. У списках пам’яток не значиться, хоч і зведена в 19 столітті, точніше дати не знайшов. Та й очевидно, що старовинна, зараз так уже не будують (а будують так, як отой передбанник попереду).

7. Сучасна сільська церква:

8. Природа настільки очистилась, що жаби почали брати під контроль дороги.

9. Поїхав углиб села повз наступний ставок, яких тут багацько.

10. Щось полетіло.

11. Без лисок у мене практично жодна веловилазка не обходиться.

12.

13. І чапля по сусідству примелькалась.

14. Хотів ще глянути на покинутий кар’єр на північному краю села. Підходи до нього позначені валами, ніби тут було якесь земляне городище. Ну і кроти купок наробили.