На уламках Вінницької Єрусалимки. Частина 2

2. Зайшов я туди відносно парадною вулицею Петра Могили, звідки майже одразу є поворот на куди менш помітну Червонохрестівську (одну з небагатьох у місті, де «червоний» ніяк не був пов’язаний з комуністами). Тут одразу ж привертає увагу вишукана будівля, у якій нескладно признати синагогу.

3. Колишню. Зараз в ній засідає обласна асоціація зі стрибків у воду, а так будівля спроектована як синагога Райхера архітектором Г. Артиновим, збудована в 1903 році. Ще одна (діюча) знаходиться безпосередньо на Соборній, а колись єврейських божниць у Вінниці було не менше 13 штук.

4. Місцевий креатив.

5.

6.

7. Основною віссю старої Єрусалимки виступає вулиця Магістратська (колишня Першотравнева), що дугою пронизує її паралельно до річкового узбережжя. На мою думку, за архітектурними принадами вона поступається хіба що Соборній, тому вертатись на неї буду не раз.

8. Вона ж, очевидно, виконувала на районі парадну роль, тоді як будиночки бідноти тулилися нижче і ближче до води.

9.

10.

11. Серцевина міста, позначена вежею, зовсім поруч.

12. Є там і таке:

13. І дворики, звісно, хоча далеко не у всі можна зайти. В одному надибав другу діючу в наш час синагогу.

14. Замуровали, демони…

15. На перехресті Магістратської та Оводова, на квартал нижче вежі, знаходиться поліклініка, кутовий корпус якої – колишній особняк кінця 19 ст. Довго простоював порожнім і покинутим, писали, там такі руйнування, що для реставрації він уже не годиться. Із старих фото у себе знайшов лише одну, зроблену майже затемна.

Природно, що такий його вид породжував усякі легенди (наприклад, що під час епідемії тифу у Першу Світову померлих встигали хіба що складати у підвал, та зрештою там і замурували) та відповідні історії про привидів.

16. Тим не менш, його таки змогли відбудувати, і нині це знову один з корпусів клініки. Тепер виглядає так:

17. Від нього прогуляємося вниз по Оводова. Представницька школа №3 (1936):

18. Якщо йти вулицею до річки, вона зліва, а крайній будинок справа – особняк лікаря Новінського, який часто приписують купцю-греку Кумбарі (як і ця місцина зветься в народі Кумбари). Його я вже показував з протилежної сторони річки, а в частині про «нову» Єрусалимку – його майже близнюка, дачу Майка.

19. Але історія на цьому місці кипіла за віки до будівництва особняку. Про що, наприклад, свідчить монумент на честь розгрому козаками Івана Богуна польсько-шляхетського війська в 1651 році. Скромний пам’ятник блискучій перемозі – не вміють у нас таке цінувати, от якби якась тут сталась непозбувна бентега, то інша справа…

20. З кінця автомобільної частини вулиці берег геть крутий, і далі можна спуститись лише ніжками по гранітним сходам. Створювались вони тим же Артиновим, і не краси заради, а вели до поромної переправи. Після підняття рівня води у річці шляхом зведення Сабарівської ГЕС, нижній проліт сходів опинився під водою. Та й пором давно не ходить, тепер це просто улюблене місце для прогулянок багатьох вінничан.

21. З нижньої точки видно Київський міст.

22. Та церкву Ксенії Петербурзької, про яку теж уже писав.

23. А звідти гайда нагору та навмання у дворики й провулки.

24.

25. Хто каже, що у Вінниці не зберіглось історичного центру, просто не доходив сюди.

26. Іноді все аж настільки автентично.

27. Це якраз десь у найнижчих кварталах. Хоч у них давно не лишилось ні єврейської бідноти, ні їхніх халуп, з такими декораціями їх уявити простіше.

28.

29. Пояснення, чому у нас не прокатила б фішка як в Італії, зі співами на балконах

30. Зорієнтуватись там не так просто з першого разу, тому одні квартали я проходив по кілька разів, певно, щось і пропустив. Ну і не все фотографував, особливо в присутності місцевих. Чужі там просто так не ходять, і мене пару раз встигли запитати, що я шукаю, та інтелігентно випроводити подалі.

31.

32. А в цьому дворі не тільки срати, а й дихати не можна – поки фотографував, згори хтось невдоволено почав тарабанити в шибку.

33. Тому пора вибиратись на основні вулиці.

34. Знову Магістратська.

35. Деякі під’їзди відчинені, в один зайшов, та там нічого цікавого.

36. Але детальки чіпляють…

37. Ще однією обов’язковою для відвідування є вулиця Петлюри. Найцікавіший на ній – будинок радіо, де в 1920 році засідав його штаб, а до того це був маєток фабриканта Боруха Львовича, доля якого та практично всі відомості стерлися та розгубились у вирі історії.

38. У 2017 році під будинком усадили пам’ятник самому Петлюрі, що схилився над картою і якийсь геть сумний, ніби вже здогадується, що зрештою програє. Я досить мало про нього знаю, щоб сформувати позитивне чи негативне враження, але яскравим спалахом пуканів у зв’язку з появою монумента однозначно задоволений.

39. Навпроти – колишня пошта або «шоколадний» будинок, один з дійсно небагатьох занедбаних у середмісті.

40. Виглядає, що його ще можна врятувати.

41. Із дещо неочікуваним декором у вигляді ракушок.

42. Двір за цим будинком один з найбільш патріархально-радянських із виду. Так і чекав, що звідси мене теж швидко випроводять, але не помітили.

43. Із відповідними артефактами:

44.

45. Іще один інстаграмний дворик сховався за адресою Магістратська 22. Особливого шарму йому надає старезна «Волга», що вже буквально вгрузла в асфальт.

46. А над цим усім літає ледь помітний дух зниклого минулого, згадки про яке можна знайти хіба що в топонімах.

47.

48. Наостанок, ще раз пройдемось Магістратською.

49. Точніше, переважно її північною частиною, бо з півдня все засліплювало сонце, але ж можна схитрити і знайти стару фотку.

50. Будинки тут зводились очевидно без генплану, а більше похизуватись перед іншими. А нинішня система дротів, зовнішньої реклами та утеплення стін деінде перетворила це на повний треш. Ось, наприклад, дім Оводова, очільника Вінниці, у якому спробуй знайди колишнє поєднання готики та модерну.

51. Та один з найяскравіших – особняк Длуголенського, нинішня художня школа. На ньому сьогодні і закінчимо.

52.