По периметру Тернополя, частина 2. Стежками забутих

2. Із пагорбу відкривається скайлайн південної частини Тернополя з величезною Успенською церквою в перспективі:

3. Мене ж на той момент цікавило те, що знаходиться на самому пагорбі. Праворуч від дороги лежить назване відповідно до вулиці Микулинецьке кладовище, відкрите в 1840 році. Одразу за воротами – цвинтарна каплиця 19 ст. з типовими скульптурами в нішах фасаду та епітафіями просто на стінах.

4.

5.

6. Стара частина некрополю цілком відповідає духу своєї епохи. Там янголята:

7.

8.

9. Масивні гробівці.

10.

11. Та багато інших скульптур.

12.

13.

14. Загалом кладовище цілком тягне на звання такого собі «провінційного Личакова», будучи невідомим навіть у межах обласного центру. Народу ж сказали їхати у Львів, от там вони й кучкуються, а тут повне безлюддя та забуття. А скільки таких безцінних витворів у всяких галицьких селах повільно помирає від часу, погоди й вандалів, годі й лічити.

15. Інтернаціонал українців, поляків і росіян, далеко не завжди дружніх між собою, у такому місці вони зрештою спочили поруч. Над дальніми могилами крутилося вороння:

16.

17. Щоб згадати про ще одну важливу ланку історичних етносів Тернополя, треба перейти на протилежний бік вулиці. Євреї завжди тримались відокремлено, тому й свій некрополь заклали осторонь інших, також у 1840 році.

18. Тут так само впадає у вічі контраст багатоповерхового міста живих на горизонті і безлюдного забуття, що гуляє цвинтарним пагорбом.

19.

20. За кладовищем доглядає нечисленна єврейська община, що лишилася в Тернополі, але й тут час та вандали потроху беруть своє.

21.

22.

Із запланованих на той день сіл залишилось подивитись Великий Ходачків, що на захід від міста. Трохи далі, ніж попередні, це уже Козівський район. Стартувати найзручніше з приміської автостанції Тернополя, прохідні автобуси бігають часто.

23. На відміну від ближніх передмість, забудованих буржуйського виду заміськими садибами тернополян, це уже більш традиційне й тихе одноповерхове сільце. Ставок виявився весь забитий очеретом.

24. У Ходачкові привертає до себе увагу оригінальний міжвоєнний костьол Діви Марії (1934-36).

25. Як багато де в західній Україні, залишився храмом без приходу, у радянські часи використовувався у якості складу міндобрив, а зараз просто розвалюється.

26. Із фото вище видно, що зайти всередину не проблема, тільки там усе так само печально. Звертає на себе увагу лише погнутий хрест на землі, видно, з якогось неіснуючого нині шпиля. Однак варто відзначити, що хтось розчищає інтер’єр від хащів та сміття.

27. Улітку атмосферу мають оживляти лелеки.

28. Обійшов навкруги храму.

29.

30. Бо більше толком і немає чого дивитись у тому Ходачкові. Хіба на диво гарних свійських качок під стінами костьолу.

31. Церква Покрови Пресвятої Богородиці 1886 року досить типова для регіону.

32.

33. Сільське кладовище лежить над головною дорогою, і тут теж є свій, певно, «польський» куток з характерними монументами, хоча куди скромніший за тернопільський.

34.

35.

36. Перед поїздкою думав, що все не встигну і доведеться щось викидати з програми, а вийшло, що навпаки зайвий час довелось потинятись по Тернополю.

37. Познімав центрові пам’ятки міста з протилежного берегу ставу, зацікавився, чи немає там якоїсь вищої точки зйомки, аби краще видно, та з ходу не знайшов (окрім очевидного варіанту поселитись у готелі «Галичина» десь під дахом).

38.

39. Хоча ніби й не було на той момент сильних морозів, рибалок на льоду повно. А може, просто плавати добре вміють, раптом що.

40. А за рахунок кольору скидалось враження, що ходять вони буквально по воді.

41.

42. Знайти чогось нового у місті майже не вдалося, хіба що «венеціанський» дворик, та виглядає він не дуже. А там уже настав час закруглятися в сторону вокзалу.