Старообрядницькі слобідки Вінниці

2. Для повноти занурення в чужу культуру, почнемо з кладовища, точніше того, що від нього лишилось. Воно знаходиться на задвірках Привокзальної вулиці, на лівому березі Віннички. Сама вона, типово для маленьких річок у великих містах, виглядає досить понуро.

3. Але ще гірший стан самого некрополю, на якому навіть у безлисту пору року нічого не розгледиш і вглиб не зайдеш (хоча, не дуже й хотілося).

4. Існуюче з кінця 19 ст. кладовище закрили для поховань у 1961 році. У 1994 частину його елегантно зрили екскаватором, щоб збудувати житловий будинок для працівників сусіднього технікуму. Найпевніше, то він (і пощастило ж людям, що з самим місцем під фундаментом, що з видом із вікон):

5. Вдруге нещасну ділянку підрівняли уже бульдозерами у 2016 році, по ідеї далі мали б створити меморіальний сквер. Але щось пішло не так, і всього нічого часу потому хащі відновились. Так чи інакше, зараз це чи не найбільш ганебне і депресивне місце Вінниці.

6. Само собою, ці хащі стали улюбленими для всякого неприємного контингенту, тому там повно сміття, а хто й навіщо недавно рив землю, навіть здогадуватись не хочеться.

Тому з царства мертвих хутчіш вертаємось до живих. Південніше кладовища тягнеться спайка провулка Ясного та вул. Дубовецької, що з’єднують Привокзальну з паралельною вул. Данила Нечая. Сама Дубовецька, колишня безлика Енгельса, отримала таку назву однойменно до однієї із старообрядницьких слобідок, відомих на цьому місці з 17 століття.

7. Добро пожаловать в адъ:

8. Трохи пройшовся навкруги, хоча від цього села нічого явно старообрядницького не лишилось, звичайний приватний сектор (ну або просто не там шукав). Зате видно скайлайн правого берега, де можна розрізнити пару домінант центру:

9. Будівля коледжу – дуже явний «сталіанс». Схоже, недіючий.

10. Безіменний хрест на березі притоки Віннички.

11. За відсутності інших артефактів, і такий колодязь зійде.

12. Страшна орава голубів на даху «Вінницямлина». Знають, де можна підживитись.

13. Загалом приватний сектор задвірків Дубовецької досить колоритний, хоч і не має відношення до основної теми.

14. І місцями показово бідний із виду, особливо з урахуванням того, що ми в 20 хвилинах ходу від центру одного з найбільш комфортних міст України.

15.

16. А цей трешачок узагалі на перехресті червоних ліній, Брацлавської та Данила Нечая.

17. З перехрестя відкривається панорама самої Брацлавської (колишньої Островського), по ліву руку – залишки іншої слобідки (яку в різних джерелах називають просто Старообрядницька), у перспективі їхня велика недобудована церква:

18. Раз уже забрів у цей район, не омину увагою іншу церкву на перехресті, яка «звичайна» православна і з виду незугарний новобуд, але найцікавіше у неї на задньому дворі.

Мова про давню дерев’яну церковцю, котра, пишуть, приблизно аж 1700 року. І мандрівниця: збудована в селі Межигірка, потім «переїхала» в Потоки, і зрештою сюди, де грає роль каплички, очевидно.

19. При моєму фанатизмі щодо дерев’яної архітектури тим більше дивно, що досі не маю жодного її нормального фото, бо двір майже завжди зачинений, тільки раз ускочив туди ввечері, при невдалому освітленні. Наступні два фото 2016 року.

20.

21. Скульптура біля лікарні по сусідству:

22. Обійшовши її, потрапляю на тильну сторону слобідки, що починається з апендиксу по вул. Довженка. Пам’ятаю, як вона мене здивувала, коли потрапив сюди вперше: такі нетипові для міста і області взагалі масивні дерев’яні хати.

23.

24.

25. За котрими проглядають верхи церкви. Того ж першого разу я так і не зрозумів, як до неї потрапити, з одного боку всі проходи закриті дворами…

З іншого – гаражами та високим парканом. Старообрядницькі святині точно не із тих, що легко побачити стороннім.

26. Нову церкву будують вже багато років, та дуже повільно.

27. Вхід до храмового двору насправді виявився зі сторони Брацлавської. Наліво від цього будинку зелені ворота, що не потрапили в кадр. Там якраз працювали будівельники, тому було відкрито.

28.

29. Церква Зішестя Святого Духа збудована в 1850-60 роках. Від початку дерев’яна, після пожежі обкладена цеглою. Закривалася під час нацистської окупації (німці використовували її як конюшню), знову діє з 1945 р., деякий час мала статус кафедрального собору. Типово кидаються у вічі два входи, для чоловіків та жінок роздільно:

30. Також звертає на себе увагу колодязь і поховання у дворі.

31. Фотографії на стіні довгобуду:

32. Залишилось подивитись прилеглий шматочок Брацлавської, що був, можливо, парадним фасадом слобідки. Принаймні будинки тут куди більш капітальні та красиві. Як поодинці:

33.

34. Так і комплексно.

35.

36. Мій однозначний улюбленець №34, перший поверх якого складений із гармонійного поєднання каменю та червоної цегли.

37. Одна із хат покинута та доживає віку.

38. Та ще один приклад, котрий яскраво показує, як буквально на наших очах поступово стирається історія, тихо звільняючи місце для глобального, сучасного та безликого.