Хроніки міського карантину

2. Бо ж як вкотре з прикрістю не згадати, якою багатообіцяючою і ранньою була ця весна, з рекордно великою кількістю сонячних годин. Щоправда, припадали вони в основному на ранок чомусь, а потім все ж небо затягувало хмарами, і світло, що крізь них пробивалось, було якимось химерним та хворобливим. Певно, у тому схований свій потаємний символізм.

3.

4.

5. А це марево клацнув взагалі з мокрого від дощу вікна тролейбуса, у ті прадавні славетні часи, коли в тролейбуси могли сідати хто завгодно у будь-якій кількості. Йа художник, йа так бачу.

6. Потім все припинилося, і світ став на паузу. Тоді, пам’ятається, я готувався найгірших варіантів обмежень по прикладу Іспанії чи Італії, де навіть з дому без поважної причини не вийти. На щастя, цього разу проскочили, та у будь-якому випадку у мене залишалося хоча б небо. Поселитись із вікнами на парк (хоч у нього і не можна ходити) було таки хорошою ідеєю.

7. Ну а небо тим і прекрасне, що повсякчас чарівне і навесні ніколи не буває однаковим.

8.

9. Десь у ті дні на ньому засвітився повний супермісяць, який я традиційно провтикав, а сфотографував уже в трохи старіючому вигляді, та й то мене потім розкритикували, що треба було його «ловити», коли він рожевий.

10. Ну, рожевий то й рожевий, є і такий варіант Причому навіть не фотошоп, просто мій фотоапарат, явно не призначений для такої зйомки, як міг, так і знімав, завалюючи баланс білого кожного разу по-різному.

Та все ж з часом почав потроху вилазити на волю, трохи далі, ніж до супермаркету та смітника (і явно не тільки я). Піти за посилкою чи хлібом і трохи заблукати, але обов’язково з фотоапаратом, раптом що підвернеться – благе діло.

11. Дитячі майданчики під забороною.

12. Парки теж, як показав на першому кадрі. Народ пристосувався бігати тротуарами, і я в тому числі.

13. Почав помічати всякі дрібні деталі в обличчі міста, яких не бачив раніше зі своєю хронічною звичкою поспішати.

14. І від нічого робити, фоткав карантинних людей.

15.

16. Та атлантів…

17.

18. Всякі типажі трапляються, тільки нечасто їх можна непомітно і вдало вхопити в кадр.

19. А взагалі, як не крути, зараз хороший час, щоб побути з родиною.

20. Або розібратися зі своїми думками, у кого її немає.

21. До супермаркетів тепер повиростали черги на вулиці, хоча й невеликі. До одного із них на районі чомусь завжди натовп охочих.

22. Поштові відділення теж не відстають у цьому плані.

23. Але вірус вірусом, а весна за розкладом.

24. Дати кожній парі дівок по квітучій сакурі, і щастя вистачить на всіх.

25. Із пропускною системою в транспорті також помітно зросла роль велосипедистів. Чи не вперше я зі своїм двоколісним не в гнітючій меншості, і це добре.

26.

27.

28. І взагалі я за велосипеди обома руками, ногами і всім рештою.

29. Серед двоколісних традиційно виділяються безбашенністю та ігнором правил кур’єри, роль яких також помітно скакнула вгору, до рівня рятівників цього хворобливого зляканого світу.

30. А тут разом з носієм жовтого рюкзака в кадр піймав одразу два тролейбуси WinLine, які збираються безпосередньо у Вінниці. І я все одно щоразу наголошуватиму, що назвати їх треба було ВінТроль

31. Із них перескочу плавно на транспортну тему. Трамваї-швейцарці у безлюдному місті так і просились, щоб їх хтось сфотографував.

32.

33.

34. Старенький покоцаний ремонтник на Соборній.

35. Якийсь із екскурсійних везунчиків, у кількості та наборі яких я весь час плутаюсь. Його піймав ще до карантину, звісно, та хай буде за компанію.

36. Із зменшенням кількості людей на вулицях помітно активізувалась і живність. Не те щоб вулицями блукали дикі козли, як деінде, а в Буг зайшли дельфіни (вони й правда зайшли, біля Миколаєва… та до нас усе одно ніяк не дісталися б через усі дамби), але все ж.

37. Набір міських котиків у моєму блозі обов’язковий.

38.

39. Цікаво, чи двоє із фоток нижче не родичі. Бачив їх у різних частинах міста, але от ця аристократична біла краватка…

40.

41. Втім, не котиками єдиними.

42. Прекрасний лебідь наглядно демонструє, як залишатись вишуканим та елегантним, навіть цілуючи себе в дупу.

43.

44. Сойки вже облюбували офіс на Поділлі, тільки чекають, поки людиська остаточно вимруть від нової болячки.

45. А сорока вирішила наваляти цілому стаду голубів за раз.

46. Що стосується тварин-монументів, у якийсь момент вони теж обзавелись масками, але поки я до них дійшов, усі вже десь пропали. Тільки бичок свою втримав.

47. А тут у кадрі і трохи мене є, зліва.

48. Якщо на мікрорайонах якесь життя продовжувало вирувати, то центр виглядав особливо контрастно безлюдним. Ніколи у самісінькому серці Вінниці не було так порожньо у вихідний.

49. Ніколи пам’ятки давніх міст не виглядали такими заманливими для фотографів, без метушливих натовпів на першому плані, але біда в тому, що і самим фотографам туди не дістатись… окрім тих, кому пощастило жити в радіусі пішохідної доступності до хоч якихось пам’яток.

Мені з моєю соціопатією такий центр подобається явно більше, але я чітко розумію, що він таким не повинен бути. Такі місця мають належати натовпу, гамірливому та рухливому, і ніщо не повинно це зупиняти. Сподіваюсь, що скоро знову так буде.

50. І хоча збільшення кількості людей на вулиці у ці дні й не дуже добре з точки зору пандемічних обмежень, та все ж так виглядає більш обнадійливо – ніби звичне життя не скінчилося зовсім, а лише взяло тривожну паузу. Тому закінчити цю сумбурну добірку хочу фотографіями світла у кінці тунелю.

51.

52.