Вилкове, частина друга. Погляд із води

2.

3.

4. Видно одну із старообрядницьких церков:

5. Перед прикордонною заставою завертаємо у «вулицю» Білгородський канал.

6.

7. На відміну від купи інших дунайських каналів, відчувається, що це саме обжита вулиця.

8.

9. Заготовка очерету. Як виявилось, його радісно скуповують в ЄС.

10. Канал ділить місто на дві нерівні частини, а міст усього один, по вулиці Кожедуба.

11. На березі ще й художники творили якраз:

12. Рух там доволі жвавий, і зустрічний, і взагалі. Відчувається, яку важливу роль у місті грає можливість пересування по воді. Ну і місцевих можна ненароком сфотографувати.

13. Втім, це точно не те місце, де будуть раді об’єктиву.

14.

15. Вилкове – місто собак. Вони охороняють причали і просто багато де зустрічаються.

16.

17. Човни майже завжди добре в кадр лягають:

18.

19.

20. У когось у дворі «гараж»:

21. Околиці-нетрі теж є, помножені на місцеві реалії. Якось так виглядають фавели по-вилківськи.

22. За якими місто закінчується і вулиця Білгородський канал стає просто Білгородським гирлом Дунаю.

23. Над плавнями трішки видно багатоповерховий «портовий» квартал.

24. Рибалок усяких неміряно, двоногих та літаючих.

25.

26.

27. А ось попереду замаячила і кінцева ціль запливу:

28. Нею виявився сосновий ліс, що для півдня Одещини трохи неочікувано.

29. А все почалось із того, що на околиці міста були піщані простори, натуральна пустеля із дюнами та пиловими бурями. І щоб захиститись від них, територію засадили спочатку тополями (які не дуже прижились), а потім соснами.

30. Думаю, якби тут досі була пустеля, для туристів то б іще цікавіше виглядало, та місцевим точно не сподобалось би. Але і так як є, теж непогано; ліс – це завжди чарівно, навіть рукотворний.

31.

32. Всередині його сховалося миле озерце – відпрацьований і затоплений піщаний кар’єр:

33.

34. Птаство й тут присутнє, тільки дуже далеко для нормальних фото.

35. А от грибів у цьому лісі немає зовсім від слова взагалі, хоч однієї маленької поганки для галочки.

36. На зворотньому шляху обігнали яскравого дядька на каяку. Як потім виявилось, дядько не простий, а відомий мандрівник та історик-дослідник Сергій Гордієнко. Із дельти Дунаю він якраз починав свою експедицію майже через всю Європу, аж до Барселони. Цікаво, чим то скінчиться. Новин про нього більше я не знайшов, дістатись мети він планував у травні, а це зараз досить проблематично.

37.