У багно за черешнями

Перше з них називається Черешенька. Доїхати до нього не проблема, тут зупиняються автобуси з Чернівців на Вижницю (ті що через Сторожинець, а не через Вашківці).

2. Просто над головною дорогою звертає на себе увагу споруда, яка ніби й типова для краю православна церква, але незвичної форми. І це не випадково: колись Черешенька була майже повністю німецьким селом, а це – їхня колишня кірха (хоча підозрюю, німцями тут австрійців називали насправді).

3. Сільська школа:

4. Далі в сторону від траси, вглиб села. Воно велике за площею, але не густонаселене, тому простори навкруги величезні.

5. Ну і відчувалося, що це вже саме осінь зі своєю погодною нестабільністю (наступного дня буде сонячно й спекотно). Але й ці хмари карпатським передгір’ям пасують.

6. Наступний храм на пагорбі, тому видний здалеку.

7.

8. Миколаївська церква (1905) дерев’яна, проте дуже бляхізована.

9.

10. Така ж доля спіткала і дзвіничку:

11. Воно ще й з візерунками якимись, не просто так, а з любов’ю зроблено (хоч і не на користь архітектурній пам’ятці). Феномен бляхізації ще чекає на своє детальне вивчення в майбутньому.

12. Далі пішов у сусідні Багна, що зливаються з Черешенькою з північного заходу. Дорога уходить нагору, відкриваючи види на долину, з якої прийшов.

13.

14. Є дуже мало місць, які мені не сподобались у подорожах, і Багна умудрилися потрапити в їх число (і треба ж було так символічно з назвою вгадати). Огороджувати свої ділянки парканами тут не прийнято, а от тримати собак без прив’язі прийнято, тому пробиратись сільськими вуличками не особо приємно.

І свою дерев’яну церкву тут спотворили ще більше, укутавши в пластик.

Ще й прибіг, аж запихався, якийсь мужик («А шо це ви тут фотографіруєте?») із звичною мантрою, що потрібен дозвіл настоятеля.

15. Церква св. Параскеви збудована в 1867 р. у Вижниці, а в 1930 році її перевезли сюди. Ніби якісь 3-4 кілометри від колежанки в Черешеньці, а наскільки інший стиль: там гуцульський, тут буковинський хатній.

16. Шукати настоятеля чомусь зовсім не хотілось, тому пофоткав під понурим мовчазним супроводом мужика (який, видно, не мав права ні дати на це дозвіл, ні заборонити).

17.

18. І пішов геть. За Багнами місцевість різко уходить вниз, таким чином у межах села щось типу невеличкого гірського перевалу.

19.

20. Природа-то тут чарівна, от з людьми не все так однозначно.

21.

Так само пішки дістався Вижниці (дорога весь час вниз, краса навкруги, ловити попутку не хотілося). За детальним її описом відправляю в замітку трирічної давнини, тут же кілька кадрів того, що не бачив або чого не було раніше.

22. На в’їзді в місто по вул. Берегометській – оригінально оформлене джерело «Бик».

23. Селфі-дзеркало:

24. Котєйки теж не було, підозрюю, вона тоді ще не народилася.

25. Гуцул на оглядовому майданчику обзавівся подружкою.

26. Двійко нових пам’ятників додалось і в центрі, принаймні не пам’ятаю їх. Хореограф Валерій Васьков.

27.

28. Скульптура на честь митця Темістокля Вірсти, іменем якого і названа нині площа.

29. Та все ж найбільше у місті мені подобається Черемош.

30. Особливо види, які відкриваються на нього з мосту (що з’єднує Вижницю з сусідніми Кутами, а заодно Чернівецьку область з Івано-Франківською).

31. Під таку оказію навіть сонце нарешті визирнуло, і пофіг, що світило якраз в об’єктив.

32.

33. Також видно звідти і панораму самого міста, а синьо-жовта ратуша відмічає його центр.