Ібіца ви конем. Частина друга

Мальовнича скеляста місцевість зі східного боку на картах позначена як Mirador, орієнтуватись можна на готель Destino. Там практично все узбережжя заставлене готелями, та я не бачив жодного, що посмів би захопити сам берег.

Текстура скель. Не віриться, що це робота природи, а не людських рук.

Над узбережжям нависають обліплені будиночками пагорби і розцяцьковані готелі.

Добре видно центр, до якого по прямій кілометри два з половиною.

Алое (чи що воно?) майже людського зросту:

Фортеця Ібіци помітно домінує над місцевістю.

Постійний активний двіж транспорту, і водного, і повітряного.

Пройдемо у протилежний від центру бік, подалі від готелів.

Тут помітно виділяється кам’яна коса, що на 150 метрів врізається в море.

Дійти до її краю досить небезпечно насправді, але і з підступів можна наклацати хороших видів.

Північніше коси знаходиться бухточка з пляжем Cala Tranquila.

У травні він геть порожній.

Колір та прозорість води чіпляють:

А на скелі сховався майстер маскування. Придивіться уважніше:

Спочатку фотографував тихенько і на максимальному зумі, потім підійшов ближче, далі по коліна в воду і ледь не впритул.

А баклану (бо це саме він) було пофіг. Неляканий ще чи просто безстрашний

Так як жили ми на протилежному краю міста, є фотки і звідти. Надибав на навігаторі якусь вежу на березі моря й побрів. Вулиця в цьому напрямку дуже оживлена, з купою нічних клубів та іншого добра.

Найцікавіше там було, звісно, це типажі відпочивальників. Я таких шмоток, зачісок і т. д. не те що не бачив, але й не уявляв особо. Та сфотографувати непомітно не було як, а у відкриту не ризикнув.

Зрештою вулиця плавно переходить у якусь шанхайську стежку між кафе, а там і просто закінчується, упираючись в пляж. Далі босяком по піску.

Ну і вежа, заради якої йшов.

Взагалі-то вона має працювати як оглядова, тільки була зачинена. Чи то ще не сезон, чи гіпотетичний наглядач вирішив, що ввечері в таку погоду вже ніхто не прийде. Втім на острові, який сам по собі – майже суцільний оглядовий майданчик, це не критично.

А погода якраз встигла добряче зіпсуватись, поки дійшов. Над головою зібралися не надто оптимістичні хмари.

А над центром міста і фортецею вже цілком очевидно лив дощ.

Але ніякий шторм не завадить тому, хто вирішив переплисти Середземне море

Я ж хутко почимчикував назад, та все ж не міг відмовити собі іноді на ходу робити кадри. Спогади з такої негоди, коли зрештою все закінчується добре, завжди яскраві. Було страшнувато, але й гарно.

Злива наздогнала мене уже в цивілізації, де була можливість сховатись у кафе. Навіть град ми з собою привезли із України, для місцевих це досить рідкісне явище. І взагалі травень вийшов якийсь дощовий та грозовий – аж у субтропіках дістало.

Буря промайнула швидко, і можна було йти далі. Аж тут…

Знову забув про все і найближчим провулком махнув до пляжів. Над морем іще веселку не ловив:

І звісно ж, у такому місці мають бути особливо гарні кольори вечірнього неба. Ними і закінчу цю замітку.