Дорогами вікінгів та тролів

Спочатку, якщо рухатись від Осло, ніби й нічого такого надзвичайного. Так, дуже мальовниче, але ще не те, за чим найперше їдуть у Норвегію. Озеро з чудесною назвою Morgedalstjonni:

Біля нього зупинялись буквально хвилин 15, за цей час погода встигла змінитись з абсолютно сонячної на дощ, такий от клімат.

А це просто норвезька качка, що чухає собі спинку.

Вид на сільце Flatdal:

Десь уже з півшляху починається космос.

Ця місцевість називається Den gamle Haukelivegen, що біля озера Kjelavatn.

І далі вже можна залипати у вікно майже безперервно. Шкода, що фотки на ходу розмиті, але якщо зупинятись біля кожного красивого виду, ми б так нікуди й не доїхали.

Незліченна кількість маленьких водоспадів, яким втрачаєш лік.

І такі собі хатки інтровертів – самотні будиночки на відстані багатьох кілометрів від найближчої цивілізації. Норвежці реально тримають їх як дачі, куди можна втекти на кілька днів від шуму та темпу сучасного життя.

А також хмари, що так рідко пропускають промені літнього сонця і буквально лежать на горах.

Містечка та села по дорозі:

Більшу частину Норвегії займає шалена мішанина фіордів, гір та озер, і щоб переміститися з точки А в точку Б по суші, треба було б витрачати купу часу, якби не пару «але». Норвежці продовбали в горах величезну кількість тунелів, а деякі фіорди можна перетнути на поромі. Цей варіант дає ще й зайву можливість подивитися на тутешні красоти з води.

Особливо у ті нечасті моменти, коли виглядає сонце.

Крихітні в оточенні найближчих гір села:

Іще одна фотозупинка десь на під’їзді до Бергена, але тицнути відмітку на навігаторі я забув, а зараз уже не згадаю точне місце.

Між селами внизу теж бігає маленький пором:

Також зупинялися біля двох найгарніших водоспадів на нашому шляху. Перший називається Steinsdalsfossen, що на 75 км східніше Бергена.

Висота 46 метрів, примітний тим, що під ним можна в буквальному сенсі прогулятися.

З «бродвею» з-під водоспаду відкриваються хороші види на навколишню красу.

Це там же:

Другий водоспад зветься Latefossen, майже як кава.

Він унікальний тим, що нагорі розпадається на два потічки, які зрештою об’єднуються внизу. Висота 165 метрів.

Шкода тільки, що надвечір він наполовину в тіні. Зате на сонячній стороні трішки з’явилась райдуга.

Біля підніжжя гори проходить державна траса з щасливим номером 13, там завжди жваво від машин та туристів, що зупиняються помилуватись силою норвезької стихії.