Осло, ч. 1. Початок

Найвідоміший парк Норвегії формувався протягом 1907-42 років, автором усіх скульптур (на що і натякає назва) була одна людина – Густав Вігеланд. Печаль ситуації полягає в тому, що автор не дожив до відкриття свого дітища (на Різдво 1944-го) усього рік.

Насправді зона скульптур є лише частиною куди більшого парку Фрогнер, але підозрюю, що далі мало хто з туристів добирається. Так-то там все культурно і чистенько, як водиться в європах, лебеді плавають, гуси ходять пішки.

Композиції парку зображують «стани людини під час різних занять, нерідко з глибоким філософським підтекстом, із-за чого складні для сприйняття» - це вільний переказ офіційних джерел. Мені ж скульптури сподобалися, тому що являють собою якісно упороту і всрату наркоманію. Обожнюю таке.

Краса ж:

Як можна помітити, всі вони голі, незалежно від віку і статі. Зате можна натерти до блиску цюцюрку пацану, а не ніс чи палець, як скрізь.

Тримай педофіла! А ні, все ок, ми в Норвегії.

Ось це моє улюблене:

Старикам теж дісталося, як і молодшим віковим категоріям.

На підніжжі фонтану зображені стилістично споріднені барельєфи:

Також моторошні місцями.

І ворота в такому ж стилі.

…і найвища у парку колона «Моноліт». Здіймаючись у небо, вона мала зобразити прагнення людини до чогось високого і божественного (це знов з офіціозу). Можливо, я занадто зіпсований, але як на мене, це просто 14-метровий хер із переплетених тіл.

Вид на парк від колони:

Словом, якщо потрапите в Осло, це місце обов’язкове для відвідування.

Ми ж їдемо далі, тим більше погода за пару хвилин радикально змінилася, явивши ще одну типово скандинавську сторону себе.

Наступна зупинка – королівський палац. Коли зауважити, що знаходишся в одній з найбагатших країн світу, не одразу повіриш, що він може знаходитись у такому от парку без жодної огорожі, з дерев’яною сторожкою при дорозі.

Норвегія є конституційною монархією, але король у них не зовсім декоративна особа: все ж має певні повноваження, а також виступає головнокомандувачем і очільником церкви.

Палац – не королівське житло, а місце для всяких офіційних церемоній. За скромністю свого вигляду у наших реаліях він більше нагадує середньостатистичний районний будинок культури, а не власне палац. Ех, не бачили їхні королі наших конча-засп і межигір’їв, не знають, як правильно жити…

Караульні нині більше для фото-прицілу туристів, а не фактичної охорони.

Перед палацом стоїть пам’ятник Карлу ІІІ Йохану, королю Швеції та Норвегії в 16 ст.

Від пам’ятника вниз уходить вулиця імені його ж, головна в Осло і просто популярне місце прогулянок, як і парк перед палацом. До речі, сюди навіть можна вільно прийти зі своїм мангалом і забацати шашличок; якщо не свинячити, звісно.

Потомственні вікінги, вони зараз такі

Довгий час сама Норвегія була шведською колонією, а Осло, відповідно, не столицею, а просто торговим та портовим містечком, тому столичного лоску та помпезності тут не варто очікувати (як і архітектурних чудес від Скандинавії взагалі… сюди треба їхати за природою). Особливого захоплення у туристів місто не викличе, а от його затишність варто відзначити. Тут би і пожити було б чудово, якби не клімат і ціни – у дорогій Норвегії саме столичні цінники найвищі.

Центр Осло приємний, достойна архітектура присутня:

Як і скульптури-пам’ятники.

І фонтани:

Парламент куди більш презентабельний за королівський палац:

Кафедральний собор, точніше його шматочок. Церкви у Норвегії належать державі, у нас би теж було непогано так зробити, щоб попи усіх конфесій не паплюжили храми євроремонтом.

Ще щось:

Люди заробляють, як можуть.

Кілька слів про мігрантів, яких у Осло найбільше по країні. Якщо я правильно зрозумів, вони в основному поселені наліво (північно-схід) від вулиці Карла Йохана, а направо живуть норвежці зі статками вище за середній. Про специфіку району мігрантів уже не дуже пам’ятаю, але ніякого особливого криміналу та інших страшилок там нема.

Серед темношкірих виділяються своєю кількістю пакистанці. Вони заїхали сюди ще всередині минулого століття на хвилі нафтового буму (якось виграли тендер на надання робочої сили). Тут вони, звісно, не асимілювались, і так і живуть окремими общинами. Таким чином, молоді пакистанці, яких можна зустріти в місті, насправді уже європейці у другому-третьому поколінні (на відміну від тебе, %username%).

Також прямо в центрі можна зустріти такі колоритні кадри (цигани чи просто волоцюги) і тут це норм, тобто їх не намагаються прибрати з-перед очей і тупо зробити вигляд, що їх не існує.

Зрештою вулиця упирається в залізничний вокзал. Перед входом зустрічає тигр:

Скульптури в Осло в основному дивні, як ви вже зрозуміли.

І вже звідти видно берег фіорду та оперу.

Ослофіорд далеко не найбільш мальовничий в країні, але під таким небом і на нього можна залипнути.

Оперу, яку планували збудувати ще в кінці 19 ст., насправді закінчили в 2008 році. Зараз це одна з найкрутіших архітектурних візитівок всієї Норвегії. Так вона виглядає зсередини:

Також у ній чи не єдиний безкоштовний туалет у місті, що при загальній дороговизні дуже актуально Навіть туалет там виглядає шедевром, але його не фотографував. Натомість прогуляємось на оглядовий майданчик на даху; будівля виконана таким чином, що нагору можна піднятися просто з її підніжжя по суцільній ламаній спіралі:

Із даху відкриваються панорами Осло та Ослофіорду.

Недалеко від берега звертає на себе увагу скульптура “She lies”, своєрідна 3D версія картини Каспара Давида Фрідріха «Море льоду». Мені з одних ракурсів нагадує корабель, що тоне, з інших – купу сміття Дорогуща, і прагматичні норвежці так і не дійшли єдиної думки, чи дуже вона така тут потрібна.

Іншою особливістю даху є чайки. Звиклі, що від людей немає небезпеки, а іноді й щось смачненьке перепаде, тому підійти до них можна ледь не впритул. У міру нахабні й зосереджені маленькі літаючі термінатори.

На захід видніється форт Акерсхус:

Центр міста був якраз проти сонця.

Сучасна архітектура тут досить симпатична.

І гармонійно уживається з класичними скандинавськими будиночками.

Під оперою тим часом зібрався натовп.

То виявилися литовці. Удягнені в національні костюми, зібрались, поспівали своїх пісень. Той день, 6 липня, якраз святковий у Литві (День Держави), але чому вони його святкували в Осло, залишилось загадкою.

Ми ж поїхали на ночівлю у хостел; далеченько, навіть не в самому Осло, а в передмісті Стабек. Але ніби й нічого не змінилося: така ж краса навколо, фіорд і притаманне тільки цій країні умиротворення.

На початку липня у південній Норвегії вже не полярний день, але темрява все одно настає десь аж ближче до полуночі. Так було на вулиці о пів на одинадцяту вечора. Лагідне завершення довгого дня і довгої дороги на північ, і окрилююче відчуття, коли все тільки починається.