Помічна. Маленьке місто з великим вокзалом

Саме завдяки залізниці Помічна і виникла: вона веде свою історію з 1868 року, коли цим краєм пройшла гілка з Ольвіополя до Єлизаветграду. Тоді тут з’явився залізничний роз’їзд та селище аж із 9 хат.

А вже на початку 20 ст. будується вокзал, депо та купа іншої відповідної інфраструктури. У 1967 р. Помічна отримала статус міста.

Логічно, що 99% цікавого зосереджено навколо вокзалу. Сам він острівного типу, сучасна споруда 1951 року. Платформи обабіч називаються нетривіально, Бахмацька (хоча здавалось би, де той Бахмач) і Кіровська.

Обов’язкова на таких станціях присутність паровозу із одвічно закритим вагоном-музеєм.

Транспорт на передньому плані не мій, звісно, просто добре вписався.

Перше, що впадає у вічі при виході в місто, велика кількість будівель, укритих плиткою-«кабанчиком».

Міська рада:

А в частині однієї з таких примостилась навіть церква.

Але більшість будинків паралельної до колій вулиці Перемоги куди більш цікаві. Такі примітні, атмосферні й характерні для залізничників; старовинні, милі та затишні з виду водночас.

Дорогою можна вийти до колишнього паровозного депо, од якого лишилась тільки одна стіна; на передньому плані облаштували скверик з усякими підряд пам’ятниками і скульптурами, від чого він сприймається якось не дуже.

По фасаду помітно, як колись його збільшили при перебудові.

А це вже сквер у центрі. Також скульптури, малюнки:

Та й нащо взагалі їхати в той Париж?..

Як зійти з головної вулиці, Помічна одразу відчутно міняє свій вигляд. Там більше тиші, приватного сектору та бруківки.

Але й приємні сюрпризи є. Чого тільки вартий справжній маленький палац за недобудованою лікарнею.

Просуваюсь далі на північ. Ще одна риса залізничних міст – пристосовані у господарстві вагони або їх фрагменти:

Школа №2 з не декомунізованою цитатою.

Головне, заради чого варто йти далеко від вокзалу, знаходиться на північній околиці міста, по той бік колій відносно центру. Це – одна з небагатьох збережених водонапірних веж інженера Шухова. Видно її ще на підступах:

Стоїть у простому й затишному дворику п’ятиповерхівки на перетині вулиць Степової та Енергетиків.

Чудесна як не крути:

На відміну від Черкас, цю вежу можна в буквальному сенсі помацати руками. Зблизька також видно, настільки вона в поганому стані, але поки тримається.

Заворожуюче мереживо контурів та ліній:

По цій же стороні відносно колій вертаюся назад.

По дорозі є ще одна вежа, простіша, також переживає не кращі часи.

Свято-Преображенська церква, колишній кінотеатр:

Із пішохідного мосту над коліями роблю ще один прощальний кадр – металевий хаос на тлі вежі Шухова. А там пора й сідати на наступну електричку.