Богуслав

Зайвий раз хочеться похвалити погоду минулої осені за сонячні дні, особливо за ті, що випадали на суботу й неділю. І нехай зранку землю побілив вже відчутний заморозок…

…гуляти під безхмарним небом все одно приємно. Починаю обхід міста з північної сторони, а саме з вулиці Шевченка, якою і прибув у Богуслав.

Саме на цій вулиці зосереджено більшість симпатичних старих будників.

Хоча не всі в хорошому стані.

Тут же знаходиться костьол св. Владислава 1825 року, майже до невпізнання спотворений за роки, проведені в статусі виробничого цеху. Тільки у 2014 р. його віддали католикам, яких у місті небагато. До первісного вигляду, що його хочуть повернути храму – роботи непочатий край.

Трохи далі по вулиці знаходиться найстаріша будівля Богуслава, кам’яниця 1726 року. Будувалась вона як єврейська школа – хедер. Той факт, що достояла до наших днів, справжнє диво, у найближчих містах такого віку збережені хіба що церкви. Зараз це музей ужитково-декоративного мистецтва.

Має характерний критий перехід на другий поверх, із модерними дверима.

Загалом хедер зараз досить облізлий, але тенденція до реставрації пам’яток у місті присутня, що буде видно далі. Поруч іще один старенький будинок (1912).

На роздоріжжі вулиць Шевченка і Корольова є скверик із пам’ятником Ярославу Мудрому. Саме цей князь заснував Богуслав в далекому 1032 році.

Приклад уже відновленої старовини – міська рада, історично будинок Покраса (1887):

А от цей після ремонту втратив шарм (хоча збережені чудові балкони). Всередині музей історії Богуславщини. В жоден музей я навіть не намагався зайти, недільного ранку вони не виглядали живими.

Є маленький мурал, присвячений Кайдашевій сім’ї. Іван Нечуй-Левицький народився тут неподалік, у селі Стеблів.

Не сфоткати по дорозі місцеву живність не можна.

Іще класні старі будинки:

Навіть вигляд сучасного торгового центру якось намагались стилізувати до забудови вулиці. Хоча з рекламою та дротами там скрізь швах.

На тихій паралельній вуличці знаходиться Троїцька церква-ротонда (1861), нетипового для православ’я класицистичного виду. Поставлена вона настільки вдало, що видна майже звідусіль у місті. Спочатку я радісно фоткав краєвиди з церквою в кадрі, але її так багато де видно, що в кінці аж приїлось.

Панорама із церковного пагорбу на північ:

Але мені вже час переходити Рось і йти на острів. Більшість цікавого у той момент буде зі східної сторони, тобто зранку видно не дуже, але щось вийде. Та і хто сказав, що фотографувати проти сонця не можна?

По-науковому те, що й дає краєвидам міста головну ізюминку, називається «Відслонення богуславських гранітів» і оголошене ландшафтним парком. Являє собою мальовничі скелі висотою до 10 метрів чи просто річкові пороги й камені на суші. Вік цих камінців більше 2,5 млрд. років.

На острові з-поміж іншого виділяється силует Марусі Богуславки.

Не менш цікаві види в цей час і на захід, на широку й кам’янисту заплаву Росі.

Острів у межах міста настільки великий, що там помістились автостанція, будинок культури та вуличка приватного сектору.

Пару слів про транспорт. У Богуслав можна добиратись автобусом з Миронівки (ну а туди електричками). Якщо з Києва, то з автостанції «Видубичі»; їхати 120 км, але дорога хороша і долається менш ніж за 2 години.

Актуальний розклад на листопад:

А ще там класний фонтан, особливо для адептів плоскої Землі.

Західна (відносно траси) частина острова менша. Тут знаходиться парк середнього ступеню занехаяності, пороги на Росі, гребля і штучні водоспади на ній.

Тому більше часу приділимо східній частині. На найвищій скелі встановлено пам’ятник Марусі Богуславці – напівлегендарній дівчині, долею чимось схожій на Роксолану. Вона потрапила в неволю і гарем турецького султана, де настільки увійшла в довіру, що змогла організувати втечу для 700 козаків-невільників. Але сама залишилась в гаремі, бо іншого життя уже не уявляла.

Вулиця на острові називається… логічно:

На материку серед приватного сектору виділяється масивний обшитий деревом будинок.

А навколо – камені та скелі…

Трапляються і водоспади, хай маленькі та штучні.

Залишки водяного млина(?):

Зрештою виходимо на східний край острова. З протилежної сторони над річкою нависають найвищі скелі. На тій стороні стоїть велика швейна фабрика – діло потрібне, але краєвиди псує.

Тому в пошуках гарних кадрів аж загруз у муляці на березі Росі.

Нижче за течією видно підвісний міст.

А з самого острова перейти на материк можна ще більш екстремальним шляхом:

А там піднятись на оглядовий майданчик, щоб ще раз помилуватись красою річки. Підозрюю, в теплу пору року тут кругом повно людей, а того дня була суцільна тиша і кайф.

Можна пройтись тим же самим мостом, який на гуглі вже встигли охрестити «мостом кохання». Хоча навряд самі містяни про це підозрюють, для них це найперше прагматична і важлива з’єднуюча ланка між різними частинами Богуслава. Та і хто сказав, що фотографувати проти сонця не можна? [2]

Вид з мосту:

На річці повно гусей-качок. У них тут любов.

Далі залишилось пройти нижче за течією до монастиря. Що прекрасно, стежка майже не відходить від річки, і дивитись там є на що.

Зрештою треба зробити ще один ривок нагору. По мірі підйому відкриваються все апетитніші види на місто.

Зокрема і на багатоповерхову частину.

Свято-Миколаївський монастир існував тут ще з 16 ст. На жаль, нічого від історичних будівель не лишилось, а те, що наліпили зараз, враження не справляє.

Можете мене спитати, а де ж центр міста? А я туди просто не ходив, на фотографіях головна площа Богуслава – банальна велика порожнеча зі стандартною коробкою районної ради. Не здивуюсь, якщо там уже є чи скоро з’явиться пластикова інсталяція «Я Богуслав».

Я ж довірився навігатору, що дикими стежками понад Россю вивів мене назад до автостанції. По дорозі трапилась Богуславська ГЕС – об’єкт режимний, але завдяки рельєфу беззахисний перед фотографами.

Насправді у місті ще знайдеться багато цікавого, хоч і на любителя. Музеї письменниці Марко Вовчок та художника Івана Сошенка, рекордна концентрація пам’ятників на будь-який смак, старовинний єврейський кіркут.

Для себе ж я пошкодував, що не побачив закинутий вокзал станції «Богуслав» (зараз суто вантажної). Але знаходиться вона на північному краю міста і треба було йти з самого початку – якби ж то знав, що встигатиму по часу… Але так чи інакше, усього все одно не передивишся.