Циттау

Певно, найгарнішою будівлею містечка є його ратуша, збудована у 1840-45 роках у стилі неоренесанс.

Найцікавіші ракурси ратуші були якраз проти сонця, а отак вона виглядає з боку площі Ринок, де найкраще на той момент освітлення.

При перекладанні бруківки на площі, між нею установили плити з датами важливих віх історії міста. Як от відкриття автомобільного заводу VEB Robur-Werke.

А у 1989 році тут майданили за об’єднання Німеччини.

Ну і люки з міською символікою, які вже навіть в Україні не рідкість, не кажучи про захід.

Забудова площі Ринок та прилеглих вулиць напрочуд гармонійна, складається переважно з вузьких 4-5-поверхових старовинних будинків.

Архітектуру доповнюють незвичні фонтани, деяким із них по кілька сотень років.

Кірха Святих Петра і Павла при колишньому монастирі:

Кірха Святого Іоанна (1837):

І доповнює це все щастя дуже багато найрізноманітнішої ліпнини та всеможливих маскарончиків.

У Циттау в нас була зовсім коротка зупинка у самому центрі, і на той момент я навіть не уявляв, наскільки це місто цікаве цілісно.

По-перше, його практично обійшли стороною обидві світові війни, і не тільки середмістя, а й більшість споруд узагалі – старовинні, цілий музей під відкритим небом. По-друге, через Циттау ходить пасажирський вузькоколійний поїзд. По-третє, звідси близько до тієї самої точки стиковки трьох країн, з якої теж зробили туристичний об’єкт.

Інша своєрідність Циттау полягає в тому, що після об’єднання Німеччини місто пережило демографічний колапс – його населення за кілька років втратило 10 із 35 тисяч чоловік. Це пов’язано з тим, що місцеві пивний і особливо великий автомобільний завод «Робур» не витримали конкуренції й закрились. І люди сипонули на захід у пошуках роботи.

Відповідно, тут рай для сталкерів та любителів заброшок. Адже покинута не тільки велика промзона, а ще колишня військова частина і маса житлових будинків, навіть цілі вулиці та мікрорайони. Така собі Прип’ять по-німецьки.

З одного боку шкода, що побачити це все не було змоги. У найближчі роки навряд чи туди повернусь, а «чорнобильські» квартали довго не живуть: або впадуть під тиском природи, або їх знову заселять люди, що потроху вертаються в місто.

З іншого боку, якби сказати, що я був би готовий викинути щось із побаченого в наступні кілька днів, аби залишитись тут, то теж ні. Таке вже воно дурне 21 століття, з можливістю відкривати для себе весь світ і хронічною нестачею часу на це все…

І наостанок закину іще одну думку. У зв’язку з великим спустошенням, житло тут надзвичайно дешеве, а то і взагалі безкоштовне. Хай вона помучать перед сном тих, хто мріє жити в ЄС, а особливо у Німеччині