Кошице як на долоні або довга дорога в Європу

Але спочатку – довга трясучка неспішним прямим поїздом (точніше, двома причіпними вагонами). Вагони цілком європейські, з триповерховими лежаками, щоби забратись під дах передбачена драбина

Окрім проходження кордону, добряче постояли в Чопі, де нас хитромудро, але невідчутно пересадили на євро колеса.

Ну а там почалась і Словаччина з її пасторальними пейзажами.

Ця країна – просто скарбниця замків. Тут понад 100 замків і фортець і більше 200 палаців (словом, навіть самі словаки не можуть точно підрахувати), і просто з вікна потяга по дорозі їх видно мінімум два, у селах Вельки Каменец та Сланець. Устиг сфоткати другий:

І така оказія, що у Кошице, другому за кількістю населення і одному з найгарніших міст від замку майже нічого не лишилось…

Але про все по порядку. До наступного поїзда у мене було 3 години, «відчути» землю під ногами й поповнити їстівні запаси. Подивитись центр я б не встиг, тому залишив його на останній день, а тоді махнув на північну околицю, де і розташовані залишки Кошицького граду.

Підготуватись до швидкого пересування у чужому місті дуже допоміг сайт, де є розклади громадського транспорту найбільших міст і описана специфіка придбання квитків (у автобусі їх не продають, тільки в кіосках або через автомати). Отже, сідаємо в автобус 29 і вперед, до зупинки «Виглядкова вежа» - майже по-нашому звучить.

На вході до граду зустрічають:

Як бонус, прогулянка затишним лісопарком хвилин на 15.

Повсюди химерні скульптури:

А там скоро буде видно і замкові стіни, точніше, те що від них лишилось.

Кошицький град у нинішньому виді – законсервовані руїни, які дико програють у конкуренції іншим замкам Словаччини. Певно, на нього не варто було б витрачати час, якби на найвищій точці граду не розмістили оглядову вежу, з якої відкривається приголомшлива панорама міста.

Узагалі я побоювався, що посеред робочого дня там буде безлюдно й зачинено, але Європа. Для самих містян це популярне місце прогулянок, навіть в четвер було достатньо людей у парку. 1 євро за вхід, і гайда нагору.

А там – 240-тисячне місто як на долоні:

І такі мімімішні іграшкові будиночки:

Серцевина, без спальних та сільських районів:

Спробував упіймати фотоапаратом історичний центр. Не знаючи, як він виглядає, з короткозорістю і крізь туман, але таки зловив. Ось він, у правій частині кадру, невисотний і під червоними дахами. Можна розрізнити зокрема театр:

Тут (зліва) також влізла якась історична частинка і пару шпилів костьолів:

Спальні райони майже як наші, тільки у більш життєрадісних кольорах. Ось це Sidlisko Tahanovce, якщо я правильно зорієнтувався.

У північну сторону навпаки буйство лісів і хатинки приватного сектору:

Якийсь кар’єр:

На передньому плані – стіни граду та літній театр.

Навіть руїни у Європі вирівняні й відшліфовані до блиску. Ех, нема в них тої романтичності й відчуття древнього запустіння, як у наших

Хоча деякі шматки стін уводять в дикий ліс…

…але:

Ще дерев’яні фігури:

І прощальний погляд на вежу, та вибираємось назад.

Хоч це далека зупинка, де ходить тільки один автобус, є розклад. А от купити квитки ніде, тому завжди варто мати про запас.

Зелень кошицьких околиць:

І назад на вокзал. Устиг і на вежу, і перекусити та вскочити на наступний поїзд, уже вглиб країни. Весь транспорт у Кошице виконаний у традиційних кольорах міста:

Наостанок, трохи стріт-атру: