Старе Село: найбільший замок і своя армія

Я ж їхав із протилежної сторони, тому зійшов біля села Водники, звідки треба було пройтись іще пару кілометрів пішки. Навколо дороги розкинулись долини, де у зеленій глибочині лежать самі Водники та навколишні села.

І просто поля.

А от уже і Старе Село.

На в’їзді є інформаційний щит із попередженням, що в селі діє муніципальна дружина, на який я спочатку не звернув особливої уваги. А згадав, коли на півдорозі у мене спитали документи і поцікавились метою візиту, такі справи. Іще одна патрульна точка є біля самого замку, де сходяться усі дороги.

Замок та сільську церкву видно ще здалеку.

Формально приводом для створення дружини було зростання криміналу та неспроможність поліції з ним справитись. Та справжні причини, скоріше за все, уходять у 2016 рік, коли на території села обстріляли і підірвали авто директора львівського холодозаводу (загинуло 3 охоронці). Слідство триває й досі, і думається, саме директору і вигідно тримати все під власним контролем.

При всій зацікавленості селян, навряд вони самі змогли б профінансувати таку структуру. А так у дружинників і форма, і авто новенькі (одне он в кадр біля замку потрапило).

При всій ввічливості і професійності, яку вони демонстрували при спілкуванні зі мною, нічого хорошого я в цьому не бачу. Така собі приватна армія, що демонструє, по-перше, неспроможність держави тримати все під контролем хоча б в одному окремо взятому сільці. І, як показує практика, нічим хорошим це зазвичай не закінчується.

Але давайте повернемось до замку. Попри руйнування, він шикарний.

Спокійно проходимо у двір.

Весь розмах і простір найкраще оцінити якраз зсередини. Розміри (2 га) і правда вражають.

Замок збудований у 1584-89 роках для Острозьких, за іншою версією – у 1642 року Владиславом Заславським. Пізніше належав Сенявським, потім – Чарторийським, за яких почав занепадати. Склади, винокурня, пивоварня, чого тут тільки не було… Навіть просто жили люди.

У 2007 році коштом співачки Руслани його очистили від дерев, а у 2010 передали на 49 років якомусь мутному ТОВ, яке вже досі мало все реставрувати і відкрити тут туристичний центр, але – самі бачите…

Величезна і дуже поруйнована східна вежа.

Південно-східна:

Тут прямо всі культурні й часові нашарування прослідковуються:

У дворі пасуться кози і буяє рослинність.

Але в цілому на території замку чисто:

Ззовні бур’янів більше.

І в напівпідвальних приміщеннях все більш-менш пристойно:

Шестикутна північно-західна вежа:

У центрі села – греко-католицька церква 18 ст., у формі якої явно угадується колишній костьол.

До Львова вирішив добиратись електричкою. Від станції відкривається іще один ракурс замку, на тлі колій він виглядає досить колоритно.

Вокзал зведений у 1906 році, а взагалі залізничне сполучення тут ще з середини 19 ст.

Уціліле старовинне:

Разом із замком:

До електрички було ще вдосталь часу, і від нічого робити я пішов далі за вокзал, стежкою, що уводила все вище і вище вгору. Зрештою звідти відкрились апетитні панорами усього Старого Села.

І звісно ж, його головних пам’яток: