Несвіж

Хоча воно відоме ледь не з 13 ст. і належало кільком родинам, асоціюється у першу чергу із Радзивіллами. Їх герб і прикрашає в’їзну браму.

Радзивілли безроздільно володіли Несвіжем майже безперервно з 1513 до 1939 року (невелика пауза була після 1812, коли після поразки Наполеона, якого вони підтримували, змушені були на кілька десятиліть залишити замок).

Парадний двір (окрім нього, є ще два маленьких).

Першу кам’яну фортецю будували з 1583 року під керівництвом Миколи Христофора Радзивілла Сирітки. Це була потужна військова одиниця, підкріплена земляними валами, бастіонами і водними перешкодами. Протягом століть твердиня активно брала участь у боях, часто руйнувалась. Особливо їй дісталось від шведів у 1706 році.

Після цього протягом усього 18 ст. замок був значно перебудований, отримавши аристократичні риси багатого феодального особняка у бароковому стилі (але не втративши при цьому початкової боєздатності). Господарі накопили тут казкові багатства, легенди про схований десь скарб досі актуальні, як і про привиди, який же замок – і без привидів?

У 1939 році Радзивілли не встигли втекти при наступі Червоної армії і загриміли у чекістські застінки. Але все скінчилось благополучно, бо їх відмазав особисто Муссоліні з подачі італійської королівської родини.

У радянські часи тут був санаторій. В 2002 році сталася велика пожежа, після чого було оголошено про реставрацію, яка скінчилась тільки у 2012. У 2005 році замок був включений у список Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Радзивіллів же добряче розкидало по світу – в Польщі, Італії… Після здобуття Білоруссю Незалежності вони знову стали відвідувати Несвіж. На екскурсії розказували про пані Ельжбету Томашевську-Радзивілл, доньку останнього власника, яка мріяла відсвяткувати власне 100-річчя у Несвіжі. Це мало трапитись у жовтні 2017 року, на жаль, у Інтернеті я нічого про це не знайшов.

Сказати, що музейна колекція замку вражає, це нічого не сказати. Ховати фотоапарат тут узагалі не доводиться. По аналогії з Мирським замком, коротко пройдусь тільки по основному, що найбільше вразило. Килими ручної роботи, наприклад.

Годинники.

Печі.

Стелі.

Михайло Казимир Радзивілл Рибонька (отримав таке прізвисько, бо часто забував імена і називав людей рибоньками і ін. словами, так щоб нікого не образити). Під час реконструкції намагались наслідувати замок саме таким, яким він став у його часи – надміру пишним та багатим.

Іще дозвольте дати волю такому почуттю як ЗАЗДРІСТЬ. От просто, чому білоруси можуть, а ми – ні? І це ж не те що ЄС дав гроші або абстрактний багатий дядя (у нас зазвичай на це всі надії покладені), самі все зробили.

При тому що це державний заповідник (правда ж, при слові «державний» виникає асоціація з чимось таким скучним та бідним, і втомлена літня екскурсовод під монотонне бормотіння тикає указкою в якусь запилену банальщину?). Так от, цей державний музей став настільки фінансово стійким, що коли на якихось аукціонах спливають речі Радзивіллів, вони викупають їх (перебиваючи ціну приватних колекціонерів) і поповнюють ними й без того вражаючу колекцію.

При тому, що якість реставрації викликає деякі запитання, з 2012 року у замку побувало більше 2 млн. відвідувачів, він обійшов за популярністю Брестську фортецю. А у нас все таке  стоїть у ліпшому випадку просто закрите, у гіршому – вже майже розвалилось. Ну як так то?..

Окрім експозиції, відвідувачів ще й всяко розважають. Аніматори у ролях Михайла Казимира Рибоньки з дружиною розкажуть вам цікаву історію з минувшини.

А двійко музикантів зіграють композицію, складену кимось із Радзивіллів (серед них багато хто мав хист, а головне – час, до музики, театру, полювання).

Позолочена кімната. Досі не визначився, чи то Пшонка-стайл, чи таки красиво.

Є велика зброярня, із якої мені запам’ятались найбільше гармати з декоративними стволами (і при цьому цілком боєздатні).

Дамська половина. Тут усе відчутно скромніше.

Покидаємо замок, щоб оглянути його з різних боків.

Замок оточений ровом і системою ставків на річці Уша. Ставки створювались з оборонною метою, але не без естетичного підтексту. Микола Христофор Сирітка намагався зробити із Несвіжа північну Венецію.

Також навколо в тому чи іншому виді збереглось кілька парків. Найцікавіший із них – «Старий» парк, насправді закладений у 1878 році Марією Радзивілл, яка разом з чоловіком намагалась відродити колишню велич обійстя, втрачену за хазяйнування тут Російської імперії у 1812-60 роках. Північніше вона планувала ще японський парк, але, на жаль, цим планам завадила Перша Світова.

Пам’ятник собаці, яка ціною власного життя урятувала від ведмедя уже не пам’ятаю кого із Радзивіллів.

Човник на Дикому ставку.

Види на замок з південно-східної сторони.

Замковий став, уздовж якого вертаємось дивитись місто.

Несвіж цікавий і сам по собі, але того дня нестабільна білоруська погода акумулювала все найгірше в собі у виді наймерзеннішого дощу. Тому пробіглись тільки по основним пам’яткам.

По-перше, це фарний костьол. Фарний, тобто належить парафії міста, а не якомусь чернечому ордену. Став таким у 1773 році, а взагалі діє з 1593 року.

Примітний тим, що ні разу не припиняв своєї роботи за понад 400 років існування – ні під час нацистської окупації, ні в роки войовничого радянського атеїзму.

Устиг клацнути і всередині, якраз коли наглядачі під вечір розійшлися, але зачинити ще не встигли. Під костьолом знаходиться крипта-усипальниця Радзивіллів.

Ззовні дуже багато скульптур, як у нішах фасаду, так і просто у дворі.

На куті костьольного двору збереглась замкова вежа 16 ст. у майже автентичному виді. Я так зрозумів, тут проходила зовнішня оборонна лінія. Поруч з вежею колись була брама, що з’єднувала місто з замком.

Окраса Ринкової площі у центрі міста – ратуша 1596 року, найстаріша із збережених у Білорусі.

Оточена торговими рядами у формі букви П.

Навколо площі, правда, геть скучні будинки. Один із них прикрасили датою заснування міста, хоча за останніми даними Несвіж дещо «помолодшав».

Будиночок ремісника або купця 1721 року, єдиний уцілілий, а колись, ймовірно, все навколо було забудовано такою скромною бароковою красою.

Несвіж характерний ще й тим, що тут Ілліч не псує своєю присутністю вид історичної площі, а скромно сховався в кущах через дорогу.

Слуцька брама – єдина збережена із п’яти в’їздів у місто, колись від неї в обидва боки йшли неприступні земляні вали.

Гравюра, на якій легко взнається і замок, і старе місто з ратушею та костьолом.

На цьому про Несвіж усе. Вийшло трохи стиснуто й підмочено дощем, але усе одно чарівно.