Баланівка

Версій щодо її віку і призначення є декілька. Найекзотичніша – що це була турецька сторожова вежа.

За іншими – що її звели за панів, аби спостерігати за кріпаками. Родин зі звучними прізвищами, що володіли Баланівкою, більш ніж достатньо – Збаразькі, Вишневецькі, Любомирські, Собанські, Потоцькі.

Будівлю можна вільно обійти з усіх чотирьох сторін, що я і зробив. Все-таки небагато на Вінничині споруд, подібних до ратуші.

Годинники давно стоять.

Усередині – краєзнавчий музей, він, звісно, не працював (не знаю, чи то із-за вихідного дня, чи в принципі).

Вежа знайшла своє місце навіть на гербі Бершадського району (із Вікіпедії).

Поруч є вдягнена в коричневу шубу будівля, яка стилістично наслідує свою красивішу сусідку. Найпевніше, радянської доби, хоча точно важно сказати.

Будинок культури.

Від нього трасою спустимось до греблі. Через село протікає річка Берладинка, на якій поробили ставів для розведення риби. Над мостом, перш за все, звертає на себе увагу млин.

Якщо зазначена на фасаді дата 1647 не бреше, то це явно найстаріший млин України, та ще й діючий!

Підпори по той бік греблі.

На ставу повно лебедів та іншого птаства.

Молодняк у цей момент явно молився Посейдону

І ще раз вежа. Якщо щось можна сфоткати над водою, значить, потрібно сфоткати.

На другому березі річки є ще дві старовинні комори. Перша зберегла декор у вигляді вишуканих башточок.

Друга – більш скромна. На Вікімапії її позначили як млин. Зважаючи, що стоїть вона теж над греблею, може бути.

На цій стороні села – велика площа, у вічі одразу кидається ось це торжество мозаїки.

Але більш цікавими на площі є вхід і в’їзд до колишньої панської садиби, які досі легко угадуються. За входом видно пам’ятник на братській могилі.

Пройдемо всередину. Найбільшого розквіту село сягнуло за Ієроніма Собанського – людини практичної і прагматичної. Сама Баланівка стала містечком, а її власник – одним з найуспішніших господарів краю.

Дружина Собанського, Кароліна Ржевуська, була баришнею красивою і скандальною. Зрештою, вона взагалі втекла від свого чоловіка, що з головою поринув у господарство.

Баланівський палац розібрали уже по смерті Ієроніма, у 1860 році, і власники села жили, найпевніше, ось у цьому аскетичному будинку.

На північ від площі є ще один став на притоці Берладинки. На тій стороні стоїть сільська церква, складена якраз із каменю з розібраного палацу.

На цьому ставку – також справжнє пташине царство.