Велика прогулянка Полтавою

Від вокзалу, яких у місті, до речі, аж два, зовсім близько до Ворскли. Правда, місце, гордо позначене на карті як центральний пляж, виявилось досить безрадісним.

Нагодувати полтавську вагітну кішку: місія виконана.

Місцина по то бік річки ще не вважається центром, але там усе одно цікаво. Ось тут на фото вліз не тільки пам’ятник захисникам Полтави (конкретно тих, що захищали в 1709 році), а ще й зліва направо: музей Котляревського, Управління Державної фінансової інспекції та музей космонавтики. Перший і третій – пам’ятки архітектури.

Навпроти парку Перемоги – симпатичний храм-новобуд Віри, Надії, Любові та матері їх Софії.

Парк великий, в ньому є співоче поле, досить занедбане. Через дорогу є ще один, де знаходяться пару напівдиких атмосферних озер. А на одній із паркових стін – схоже, гібрид мого улюбленця Grumpy cat з якимось псом.

Потужний мурал на честь загиблого в Афгані містянина на стіні будинку, де він жив.

Іще однією нецентральною локацією, яку неодмінно варто відвідати, є Хрестовоздвиженський жіночий монастир на півночі міста. З транспортом там не дуже, але можна і прогулятись. Тим більше, по дорозі є що подивитись. Ось кам’яниця по вулиці Орлика, наприклад.

Або дерев’яна хатка уже на, власне, Монастирській.

Білобока.

Сам монастир, який веде свою історію з 18 ст., видно ще здалеку, завдяки тому що вулиця різко пірнає в глибоку долину річечки зі смішною назвою Тарапунька.

Головним храмом ансамблю є Воздвиженський собор 1699-1709 років.

Як водиться у монастирях, тут все потопає у зелені.

47-метрова дзвіниця – найвища споруда монастиря, збудована у 1786 році.

Декор дзвіниці.

У 1750 році поряд звели ще Троїцьку церкву. Вона не пережила Другої світової, її відбудували аж в 1999 році.

Як із багатьох точок міста проглядається монастир, так і від нього видно середмістя, зокрема Успенський собор на Івановій горі. А ще там чомусь дофіга комарів.

А тепер можна з чистою совістю в центр. Серцем Полтави є Кругла площа – класицистичний комплекс з парком посередині. Збудований на початку 19 ст., під сторіччя здогадайтесь якої битви.

Правда, не всі початкові будинки збереглись. Наприклад, головпоштамт відбудували у 1958 році.

Є дещо облізлі. Кадетський корпус 1835-40 років.

Інші реставруються, як от колишній Малоросійський поштамт.

Сучасні будівлі намагаються дотримуватись загального стилю. Як ось цей офісний центр на задвірках міськради.

Парк, він же Корпусний сад, має площу 6 га.

Центральний монумент парку – на честь перемоги росіян над шведами, його вінчає позолочений орел, який дивиться у сторону поля бою. Віднедавна він тримає прапор ОУН.

Підніжжя монументу прикрашено тематичними композиціями.

Серед білосніжної забудови площі явно виділяється яскравий жовтогарячий будинок. Підемо до нього і далі вулицею Соборності.

Це, переважно, пішохідна зона з масою розваг та сувенірів для туристів.

Вулиця має гарну забудову. Драматичний театр 1958 року.

І ряд іще старіших будинків.

…зі смаком екзистенціальної кризи.

Часом у вулицю вклинюються симпатичні парки з фонтанами.

Поруч з одним із парків, по вул. Конституції, знаходиться чи не найяскравіший будинок міста – губернського земства.

Шедевр у стилі українського модерну збудовано в 1903-08 роках за проектом архітектора Кричевського.

Щедро оздоблені орнаментами інтер’єри вражають не менше оболонки.

Зараз тут працює краєзнавчий музей з величезною експозицією в 40 залів. Є, звичайно, кімната присвячена АТО, а також історії, природі і сучасності Полтави. Музеями, загалом, я наївся більш ніж достатньо, тому зсередини буквально пару кадрів. От гроші чомусь завжди фотографую.

І ось такі макети люблю.

Цікавий сучасний будинок біля музею.

Ідемо далі. Дзвіниця та каплиця Спасо-Преображенської церкви (сама ж церква заховалась за деревами).

Іще пару старовинних будинків.

Вулиця плавно підіймається і зрештою виводить на Соборний майдан на Івановій горі. На вході вас зустріне бронзовий Мазепа, що з гіркотою дивиться на місто, під яким загинули всі його надії й плани.

На Соборному майдані, що не дивно, стоїть собор. Бароковий, зведений в 1751-70 роках (усе грошей не вистачало; виходить, це проблема не тільки нашого часу), перший кам’яний храм Полтави, він був знищений у 1934 році. За Незалежності відбудований у своєму початковому виді. Судячи з убогості інтер’єрів, там хазяйнує Київський патріархат.

На дзвіницю грошей не вистачало ще дужче, тому її і будували довше – з 1774 по 1801 рік. Будучи сильно поруйнованою після Другої світової, вона у виді майстерні усе ж якось вижила, і тепер знову виконує свої одвічні функції.

Загалом же таке місце гріх було не використати під фортецю, що і зробили поляки у 1608 році, а згодом ініціативу підхопили і росіяни. Від неї уже і сліду нема – втратила своє значення і була розібрана у 1805 році. У наш час зімітували одну із веж, Подільську.

З вежі відкривається вид на Білу альтанку 1909 року (знову ювілейна дата) та на добрий шмат міста. Власне, там ледь не весь край площі – суцільний оглядовий майданчик.

Монастир.

Пам’ятник галушкам – популярне місце для фотографування.

А це вид у протилежну сторону. Пізнаєте церкву з початку репортажу?

Ще на цій же горі є садиба Котляревського. Також відновлена, дуже якісно, але відчувається, що несправжня. У такому будиночку основоположник нашої літературної мови народився, творив і помер.

Трохи північніше гори, на Панянському бульварі, є ще один оглядовий майданчик. Звідси можна поглянути на монастир і передмістя з дещо іншого ракурсу.

Єдине щире зізнання у любові.

Звісно, це ще не все, але діло вже повертало до ночі. Сфотографував ще розкішний банк 1909 року (зараз там СБУ), можна було продовжувати, але вже стало геть темно. Полтава як би натякає, що варто ще колись до неї повернутись.