Міні-Вінниця

Почнемо огляд із дальнього кінця у форматі «макет – макет вночі з підсвіткою – реальний прототип».

І перший на черзі – вхід у парк, у якому ми і знаходимось. Високий шпиль зліва означає явно ракету (бо то площа Гагаріна, як-не-як), а от що мала символізувати арка-кішка, питання відкрите.

В реальності арка також має підсвітку, яка ще й змінює кольори.

Рухаємось далі. Драматичний театр ім. Садовського збудований у 1910 році. Нинішнього виду набув після реставрації 1946-48 років під керівництвом архітектора Д. Чорновола.

Коло наступного макету я трішки залип, бо він підписаний як «Садиба Костянтина Новінського», хоча усі у Вінниці його знають як будинок Кумбарі.

Покопавшись трішки в Інтернеті, нарив, що його дійсно вважають власністю купця грецького походження Кумбарі, збудованого на замовлення його дружини. Насправді ж дім купця був десь поруч, а цей належав лікарю Новінському.

Протягом майже 100 років тут квартирувалась дитяча поліклініка, і тільки віднедавна – ЖЕО.

У безлисту пору року можна побачити будинок з іншого берега річки з його найкращого ракурсу.

Спасо-Преображенський кафедральний собор, колишній костел домініканців 1758-79 рр. Являє собою архітектурну домінанту фортифікаційного комплексу Мури у самому серці Вінниці. Архітектор – Паоло Фонтана.

Особняк капітана Четкова – найдорожчий дореволюційний будинок міста (500 тис. карбованців – якась неймовірна на той час ціна). Будинок закінчили в 1910 році, архітектор – Василь Листовичний. Сам Четков був дворянин, артилерист, а ще й учитель фізкультури.

По війні капітан з дружиною тікають і їх слід губиться. А Листовичного розстріляли комуняки у 1919 році.

Свято-Миколаївська церква 1746 року, єдиний у колекції представник з лівого берегу Бугу. Еталонний дерев’яний подільський храм зразка 18 століття.

Один з найвідоміших будинків міста – готель «Савой». Збудований у 1912-13 рр. за проектом архітектора Артинова. Перша 6-поверхова будівля Вінниці із першим електричним ліфтом.

На початку 1919 року, коли Вінниця на місяць стала столицею УНР, тут засідав її уряд.

Іще один цікавий особнячок, фабриканта Боруха Львовича – чи не найбагатшого містянина того часу. Інформації про нього (як і про Кумбарі, Новінського…) практично немає, на жаль.

Цей будинок також пов’язаний з УНР, бо був тоді канцелярією Петлюри.

Зараз перебуває в не ахти якому стані (хоча кілька років тому було ще гірше), всередині – радіовузол.

Костел Діви Марії Ангельської 1746 року, належав ордену капуцинів. Має дуже нехарактерний для України стиль тосканського бароко.

У радянські часи був сплюндрований і відданий під приміщення лекторію знання. До 2003 року відреставрований, також повернули оргАн.

Фото старе, совкову коробку «Укртелекому» уже сховав за собою новітній ТРЦ, який теж так собі, якщо чесно.

Раз уже ми сьогодні роздивляємось макети, варто тут згадати іще один – він знаходиться у самому костелі і показує, яким той був до жовтневого перевороту.

Реальне училище, нині – торгово-економічний інститут. 1889 року, архітектор – Краузе. Тут навчався Коцюбинський.

До сьогодні думав, що перефоткав весь центр уздовж і впоперек, а виявилось, що не маю жодного нормального знімку однієї із найбільш виразних будівель Вінниці.

Вінницька обласна рада.

На деяких фото ви, мабуть, помітили фігурки людей під будинками. Так от, під облрадою був вусатий мужик, і його уже встигли сперти.

Ну і завершуємо огляд вежею – неформальним, а може уже і формальним, символом міста.

Як не дивно, адепти зради знайшлись і тут. Їм, бачте, не подобалось, що гроші витрачено на ось це, а не на щось інше, і тільки вони найрозумніші та знають, як правильно було б з ними розпорядитись. Що б я хотів сказати з цього приводу? А пішли вони на...й.

Локація реально крута. Тут буде цікаво дітям, цікаво туристам. Шкода, що її нема куди розширити – я б із задоволенням побачив поруч нові макети, а якщо б розширити «Вінницю в мініатюрі» до «Вінничини в мініатюрі», можна було б половину парку зайняти, ех

Також не забудемо авансом побажати здохнути в муках усім потенційним вандалам, які забажають зазіхнути на міні Вінницю. Поки що макети охороняють, скоро обнесуть парканом, що зачинятиметься на ніч, але винахідливості наших дебілів просто немає меж.

Серед інших оновлень парку варто відзначити стіну біля центрального входу. Позаминулого року її зробили у формі вишивки із плиточок ручної роботи. На жаль, вони виявились непридатними до вуличних умов і вилущились (а я думав, що їх побили вандали).

Нова інсталяція, окрім гербу міста і добре пізнаваних контурів будинків, умістила навіть мужика, що тримає сонце над відкритим лишень у цьому році фонтані на Вишеньці. Уночі це все також підсвічується.