Велико-Тирново

Це надзвичайно фотогенічне місто, по-перше, завдяки крутому рельєфу, який раз-по-раз дозволяє дивитись навколо з позиції оглядового майданчика. Ну і звісно ж, ці чарівні будиночки під червоною черепицею, наліплені на крутих балканських схилах. Саме вони найбільше дають те непередаване відчуття, що ти за кордоном, в гостях у зовсім чужої, хоча чимось і схожої до нас культури.

Центральною туристичною точкою міста є фортеця Царевец – середньовічне укріплення на однойменному пагорбі. У 12-14 ст. воно було неприступним центром Болгарського царства, аж до моменту руйнування у 1393 році турецькими військами.

Природним заслоном фортеці є петля на річці Янтра, яка прикриває її майже на 360 градусів, і цим дуже нагадує хитромудре русло Смотрича у Кам’янець-Подільському. На сусідньому пагорбі знаходилась іще одна фортеця, Трапезниця.

Звіддаля можна побачити частково відреставровані її стіни.

Сам же Царевец являє собою переважно живописні руїни, які деінде підіймаються до свого первісного виду зусиллями місцевих реставраторів.

Вежа Малката Порта.

Римська плита як будівельний матеріал. До болгар це місце облюбували ще римляни та візантійці.

На найвищому пагорбі фортеці височіє Вознесенський Кафедральний собор.

Розписи, звісно ж, не автентичні, а відновлені. Годі було чекати, що вони уціліють за віки османського панування.

Двері собору.

З фортечного пагорбу можна оглянути велику частину міста.

Собор Різдва Богородиці.

Долина річки між пагорбами.

Пам’ятник патріарху Євтімію (бозна-хто це такий, якщо чесно).

Покидаємо замок і відправляємось блукати Старим містом. Вулиця, якою ми йшли, називається Читалищна, бо тут знаходилась міська читальня, себто бібліотека.

Один з численних тутешніх музеїв.

Нам зустрічались вілли, церкви і просто цікаві будиночки.

Болгарська мова дуже своєрідна

Поступово вулички звужуються. Ми – у серці історичної забудови, саме тієї, що настільки заворожуюча при виді згори. І зсередини вона не менш чудова.

Ті самі дахи під червоною черепицею…

Вуличка знову виводить нас на обрив над Янтрою, звідки видно іншу частину міста.

Картинна галерея та кінний монумент на честь Асенів – болгарської царської династії.

Вдалині – Світла гора.

Трошки заглянемо і в Нове місто.

Нинішнє Велико-Тирново – досить крупне за болгарськими мірками, обласний центр. Ми забрели у парк Марно Поле, доглянутий і з красивим фонтаном.

І гайда далі бродити навмання історичними вуличками.

А ще у болгар є досить депресивна традиція вивішувати листки з фото померлих на будинках, де вони жили. Оскільки вивішують їх не тільки по факту смерті, а і на роковини, деякі хати стали справжніми паперовими цвинтарями, як на фото нижче.

Одна з вулиць у центрі.

Ми ще устигли спуститись в долину, яка так заманливо виглядала із замкової гори. Вид із кам’яного мосту на старий дерев’яний місток та передгір’я за ним.

За нашими спинами в цей час знаходився монастир Сорока Мучеників.

Далі, під пагорбами, заслуговують уваги два старовинні храми. Церква Святого Дмитра збудована аж у 1185 році. Остання капітальна реставрація у 1980.

Успенська церква 1923 року порівняно з нею – зовсім юна.

Вид на Трапезніцу та Царевец.

І сам міст – теж витвір мистецтва.

Окремо варто сказати про болгарський стріт-арт. Він виявився дуже багатим і надзвичайно психоделічним. Перші кадри я зробив ще на Читалищній вулиці.

Щось про телебачення.

Інь-янь.

Особливо тут дістається комунікаційним будкам.

І як же без котиків?