Кременець

Враження про Кременець вийшли дещо розмитими. Екскурсія зі стандартною програмою, випадкові кадри із вікна автобуса.

Відлучитись вийшло ненадовго тільки у район вокзалу. Він не обслуговує пасажирські перевезення, хоча знав і кращі часи.

Через дорогу – Покровська церква, зведена у 19 ст. при військовому містечку якутського(!) полку російської армії. Інтернаціоналізм усього, що є у місті, вражає.

По той бік колій – скромна водонапірна вежа.

…

Огляд середмістя почнемо з Богоявленського монастиря. Під різними іменами і з належністю до різних конфесій він існує з 1760 року.

Зараз це православна жіноча обитель, що явно угадується в її затишності та доглянутості.

Інтер’єр собору.

Навіщось посадили у клітку білку. Їй сумно.

Через дорогу – єдина у місті дерев’яна церква 1887-89 років.

А ми рухаємось далі головною вулицею, оглядаючи цікаве навколо себе.

По ліву руку майже всю дорогу видно замкову гору із відреставрованою Західною вежею.

Український всюдихід. Навіть номерні знаки є.

Лютеранська церква.

Вишукані будиночки, що нагадують про величне минуле.

Атмосферні, хоч і подерті дворики.

І храми, яких тут неймовірно багато – ми ж на Тернопільщині…

Миколаївська церква з дзвіницею, що починалась як францисканський монастир ще у 16 ст.

Чи не найбільше враження у середмісті справляє комплекс споруд Кременецького ліцею. Так як сонце зайняло якраз найгіршу для фотографування позицію, цілісно оглянути його зможемо уже із замкової гори.

А поки що – деталі. Центром архітектурної композиції є бароковий костел, нині – Преображенський собор.

Ще у 1633 році тут відкрили школу вищого типу та друкарню, у 1731-43 року розбудували єзуїтський колегіум – костел з крилами-келіями. З 1819 року гімназія отримує статус ліцею. Тут працювали видатні світлі голови того часу, що випустили чимало відомих письменників та істориків.

Нині за собором розміщується Кременецька гуманітарно-педагогічна академія (це у містечку з 21 тис. населення). У будні тут повно молоді.

Ще трохи вище – діючий костел Святого Станіслава 1850-х років.

Усе навколо розквітало, додаючи ще більше шарму і без того симпатичному місту.

А ми піднімаємось на гору Бону, що отримала своє ім’я від Бони Сфорци – польської королеви італійського походження. Саме за її панування у 1536-56 роках Кременець перетворився в одне з найуспішніших міст регіону.

Замок, проте, існував на цій горі ще з 13 ст., витримавши навіть монголо-татарські облоги. А от козаки Максима Кривоноса у 1648 році таки зруйнували його. З тих пір твердиня не відновлювалась.

Нинішня замкова гора – розкішне зелене плато, оточене живописними руїнами, із чудовими краєвидами на всі сторони.

Деінде на стінах навіть поросли деревця.

Східна вежа.

Ну і обіцяні краєвиди. Якраз від вежі і почнемо.

На вершині гори (судячи з усього, це гора Черча) привертає до себе увагу старовинна на вид споруда, непозначена на картах. Цікаво, що воно таке?

Панорама південної частини Кременця.

Поля удалині…

Південна сторона складається із приватного сектору і має назву Туники.

Комплекс Кременецького ліцею.

Богоявленський монастир та дерев’яна церква Воздвиження на тлі чергової із цілої купи навколишніх гір.

Окремо варто сказати пару слів про готельно-відпочинковий комплекс «Панорама», у якому ми зупинялись.

Це не тільки хороший готель, а ще й територія із доглянутою зоною відпочинку та цікавими й часом неординарними скульптурами.

Наступного дня місто проводжало нас стіною дощу.

Приступаючи до цієї замітки, навіть не думав, як важко вона мені дасться. Море вражень і ще більше інформації з Інтернету перемішались у голові, тому усе вийшло дуже сумбурним. Але сподіваюсь, що я зацікавив вас, і комусь таки захочеться після її перегляду відкрити Кременець для себе.