Дубно і Тараканів

Дубненський замок веде свою історію з 10 ст. Перше кам’яне укріплення з’явилось тут на межі 14-15 століть за всюдисущих для Волині князів Острозьких.

З тих пір твердиня, звісно, неодноразово пере- і добудовувалась, тому її початковий вид можна хіба що уявляти. Замок перебуває у чудовому, як для України, стані.

Північний бастіон.

Всередині є 2 палаци – Любомирських і Острозьких. У перший можна зайти.

Враження про інтер’єр у мене лишились досить смутні. А сфотографував я тільки чудову ліпнину однієї зали.

Та історичне зображення замку.

Ще можна протиснутися з натовпом у підвальні господарські приміщення.

Екскурсовод.

Цегла з маркуванням.

У замковому дворику повно усіляких скульптур та статуеток.

Є невеликий живий куточок.

І гармати. Як же без них.

Вежа Беатка, або Дівоча.

На неї обов’язково треба піднятись заради видів – на річку Ікву, замкові бастіони та підвісний міст.

Символ міста – дуб – на замкових воротах.

Поруч розташований парк, який звертає на себе увагу дерев’яними скульптурами.

Вони шикарні.

Додивляємось скульптури і рухаємось далі. За Дубном починається село-супутник Тараканів. У лісі під Таракановим знаходимо однойменний форт – монументальну пам’ятку архітектури більш ніж 100-літньої давнини.

Передвісником його появи є потопаючі в борщовику стіни на арочній основі. Вона значно міцніша за застарілі на той час контрфорси.

У 1795 році пшеки довикаблучувались до третього поділу Польщі. Дубно увійшло до складу Російської імперії, на межі з Австро-Угорщиною. Неспокійний кордон вимагав зведення системи оборонних укріплень.

У 1873-90 роках на околицях міста зводиться потужна фортеця (старий замок, із якого ми щойно приїхали, уже морально застарів). Ідеологом будівництва був знаменитий воєнний інженер Едуард Тотлбен.

На це діло виділили космічну на той час суму 66 млн. рублів. При зведенні форту використовувались найбільш передові технології та матеріали, наприклад, бетон. Твердиня мала вражаючу площу (240 х 240 метрів), потужні стіни, укріплені земляними валами і підземні ходи на 7(!) рівнів.

Але щось у Тараканові не складалось. Невдале розміщення об’єкту та поява військової авіації звели усе нанівець. У 1915 році форт без бою здали австрійцям, відбили, здали полякам… У Другій світовій його так само легко узяли німці. Відступаючи, вони замурували кілька підземних приміщень. Частина їх начебто замурована і досі, що породжує масу припущень і легенд.

У 60-ті роки тут хотіли організувати консервний склад, але приміщення не підійшли із-за високої вологості (вентиляційна система давно порушилась унаслідок численних боїв). Ось і все.

Тим не менш, як не дивно, форт у наші дні і досі знаходиться на балансі Міноборони, яке у даному випадку виконує роль собаки на сіні. А пам’ятка тим часом тихенько собі руйнується під впливом невблаганного часу та мародерів.

Але навіть ці руїни справляють неабияке враження своєю помпезністю та монументальністю.

2-поверхова казарма у центрі.

Деякі стіни і тепер мають ну дуже пристойний вид.

Численні ходи манять у чорноту тунелів та лабіринтів.

Відвідування форту небажане без знаючого провідника. У цих нетрях дуже легко заблукати, потрапити під обвал чи провалитись у непримітну діру. Ось це, наприклад, не вхід, а жолоб, що різко уходить вниз.

Але побувати тут можна і варто. Хвала ентузіастам, котрі підтримують Тараканів, як можуть. Збивають уламки цегли, що і так вже готові падати на голови, прибирають сміття…

Третя цікавинка району – джерело Святої Анни. Знаходиться далі від Дубна, коло села Онишківці на межі з Тернопільською областю. При святині утворений жіночий скит-монастир.

Джерело відоме з 16 ст., у радянські часи засипане, за Незалежності – відновлене. Вважається цілющим від цілого букету недугів, зокрема безпліддя.

Комфортна і доглянута територія скиту.

Церков багато, але зводять ще. У вересні джерело пересохло (можливо, щось порушили при черговому будівництві). У грудні вода повернулась.

Виток із монастиря у напрямку Онишківців.