Дуже гарне село з негарною назвою

Село Кліщів – тупикове, оточене з трьох сторін Південним Бугом. Сюди є тільки одна дорога, на диво пристойна. Власне, звернути з неї можна уже за вказівником, не доїхавши перших хат.

Дорога убік скоро стає стежкою і виводить до обриву, з якого можуть спуститись велосипедисти і пішоходи. Тим не менш, машини на берег якось добрались. Улітку там цілі палаткові містечка.

Але вони цікавлять мене мало, адже перше, на що тут варто звернути увагу – неймовірні краєвиди Південного Бугу.

Пороги, скелі – оце все тут є у найліпшому виді.

Рухаюсь понад берегом у південному напрямку.

Стежка поступово вужчає і заглиблюється в хащі, але не варто спішити вертатись назад. Час від часу вона знову виводить до річкового берегу.

Із скель пробилось джерельце.

Зрештою, стежка вертає на відкритий простір і знову стає дорогою.

Чапля застигла у лататті.

Тут хатки підходять ближче до берега.

Південна околиця села.

Продовжив рух по периметру, на східну сторону. Тут, з протилежного боку річки, мають бути скелі. Скелі довго не показувались, і я вже подумав було, що їх і не видно за деревами.

Але зрештою вони таки знайшлись.

На тій стороні знаходиться скелелазний район «Дзвониха». Тут же присутні пороги і броди.

З цього боку теж відпочивають, рибалять і плавають люди.

Іще кілька кадрів найгарнішої річки України.

У самому Кліщові, схоже, немає навіть церкви. Від колишньої, дерев’яної, залишився тільки пам’ятний знак на пустирі.

«Центр».

У контексті Кліщова варто згадати Довгополівку – більше село, через яке сюди іде єдина дорога. Через Довгополівку проходять автобуси на Вінницю, тут є дитсадочок, розмальований місцевими умільцями.

Трошки наркоманії вам в стрічку

І ставок, настільки глибоко посаджений, що схожий на затоплений кар’єр.

Уже на зворотному шляху від ставка помітив церковні шпилі. Довелось вертатись.

Потрібну вулицю угадав з другого разу. Церква виявилась дерев’яною, триверхою. Адекватної інформації про неї я не знайшов.