Найстаріше місто України

Твердиня з такою назвою (перекладається як «Нова Фортеця») була зведена у 1699-1706 роках за османського володарювання. Будівництво відбувалось за участі італійського та французьких інженерів. Розміщена у найвужчому місці Керченської протоки і озброєна потужними гарматами, вона мала перекривати прохід між морями російським судам.

Після входження півострова до складу Російської Імперії у 1835-1880 рр. тут був військовий госпіталь, по закриттю якого фортеця занепала. Зараз однозначно найвідомішою її точкою є відреставрований південно-західний бастіон.

Поки ви розглядаєте бастіон у деталях, можна розповісти і пару слів про Керч, що залишилась за кадром. Благо, Єнікале знаходиться на окраїні і по дорозі до неї можна вдосталь порозтиратись навколо. Місто виявилось на диво зеленим, як для Криму, і акуратним. Машин на дорогах мало, принаймні так було до того як Керч із вселенської окраїни перетворилась на фактично єдині ворота Криму.

А на вулиці Войкова, на противагу стандартним панелькам, є чимало міжвоєнних чи післявоєнних цікавих будинків.

Окрема історія – населення міста. Керч, безумовно, є чи не найбільш «ватним» осередком Криму. Доля етнічних росіян тут навіть більша, ніж у Севастополі. Тут же відбувся один із вкрай нечисленних (до появи зелених котолюбів) проросійських виступів, коли стадо знесло проукраїнський мітинг, мужньо побивши натовпом 3-4 організаторів. Тоді ж чи не вперше у кадрі з’явився оранжево-чорний смугастий прапор, стилізований під Георгіївську Гвардійську стрічку, яка опісля всіх подій втратила для українців своє початкове значення і перетворилась на символ окупації.

А ще вони казково політизовані. Серед усіх уривків чужих розмов, почутих за той день, здається, жодної не було не про політику. Навіть юродиві прошаки під церквою обговорювали, що Донецьк – ісконно рускій город, тому Путіну потрібно негайно бомбити Тернопіль (wtf?).

Фортечні ворота також у чудовому стані.

Єнікале мала неправильну 5-кутну форму і розташовувалась на кількох рівнях. Площа фортеці – 2,5 га. На прилеглій території ще можна побачити фрагменти стін, бастіонів і воріт.

Південно-східний бастіон.

Арабатська фортечна брама.

Ось таким крихітним виглядає бастіон від брами.

Безпосередньо через фортецю проходить залізнична лінія до паромної переправи. Спричинена потягами вібрація – іще один негативний фактор впливу на Єнікале.

Ворожа сторона.

Будинок 19 ст. біля фортеці.

Далі я вернувся у цивілізацію і взяв на прокат велосипед (хвала тим, хто вигадав цей сервіс) та поїхав за місто, на північ. Проїхав село Бондаренкове, заблукав для пристойності, наскочивши на якісь складські руїни, і все ж знайшов… ось це.

Булганакське сопкове поле – унікальне не тільки для Криму, у всьому світі не так уже й багато подібних місць. Тут знаходяться грязьові вулкани – чудернацькі геологічні утворення, які виштовхують на поверхню землі грязь і метан із глибини 5-9 км! Грязь, до речі, лікувальна.

Поняття вулкану, сопки чи озера тут доволі розмите. Ось це, скоріше за все, – Центральне озеро.

В моїй присутності вулкани відверто лінувались, статечно пухкаючи невеликими метановими бульбашками.

А ось ця сопка десь в половину людського зросту уже куди більше виправдовує наші уявлення про вулкани.

Вона названа ім’ям або Павлова, або Вернадського – по пам’яті уже не ідентифікую.

Існують перекази, що у часи Другої Світової німецький танк, піжонства ради, махнув навпростець через це поле, та так і бовкнув безслідно в одну із воронок.

Одиночні грязьові вулкани є і в межах Керчі. Єдиний на території материкової України вулканчик знаходиться в селі Старуня Івано-Франківської області.

Криваві озера і потічки.

Ставок у Бондаренковому.

Велосипед повертається до своїх господарів, а мені час під землю, у Аджимушкайські каменоломні. Видобуток каміння тут проводився ще у древні часи. Новітня ж історія цього місця була написана під час оборони від фашистів.

В 1942 році німці відкинули війська Кримського фронту з Керченського на Таманський півострів. Значна кількість радянських солдат, які прикривали відступ, залишились відрізаними від основних сил. Захищаючись на місці, вони відступили зрештою в підземелля каменоломень. Так почалась безпрецедентна героїчна 170-денна оборона Аджимушкаю.

Гарнізон зміг не тільки тримати оборону, а ще й робити диверсійні вилазки; унаслідок цього близько половини німецьких військових, які займали Керч, були перекинуті сюди. Втім, сили обложених теж були не безкінечні. Особливо гостро стояла проблема води – фашисти потруїли і засипали навколишні колодязі. Поки солдати не змогли прокопати колодязь у підземеллі, доходило до того, що вимушені були висмоктувати вологу із сирих стін. Великих втрат також завдавали перманентні газові атаки і бомбардування. Німці змогли захопити катакомби лише 30 жовтня 1942 року.

Це мій короткий переказ, який ніяк в повній мірі не може передати обставини облоги та незвичної самопожертви людей, які ціною власних життів затримали на місці чималі сили ворога. Водночас, це і черговий приклад зневажливого до них ставлення військового керівництва, яке не рахувалось із втратами живої сили – гарнізон каменоломень так і не дочекався наказу про відступ. Із початкової кількості 10-13 тис. до німецького полону дожили лише 48 чоловік; решта так і не побачили більше сонця, навіки спочивши в цих страхітливих чорних тунелях.

У листопаді 1943 року Аджимушкай було звільнено, з 1966 тут діє музей. У 1973 році Керч отримала статус міста-героя.

Фото та відео зйомка всередині заборонені. Втім, вони все одно не змогли б передати атмосфери цього моторошного жертовного місця.

Недалеко від каменоломень знаходиться Царський курган – старовинна усипальниця правителя Боспорського царства 4 ст. до н.е.

Має висоту 17 м. До місця поховання веде 36-метровий коридор, який створює цікаві просторові ілюзії під час проходження по ньому.

Був розграбований ще в давнину і забутий. В 1837 році його відкрили знову. У музеї при кургані представлені знахідки з розкопок і історичні фото.

Подібний курган, Мелек-Чесменський, розташований безпосередньо біля міського автовокзалу.

Піщаний відвал на околиці Аджимушкаю.

Річка Мелек-Чесме. Як і більшість кримських річок, маловодна, а русло замкнене в бетонну шубку.

Церква Іоанна Предтечі – пам’ятник візантійського зодчества. Страшно уявити – вона веде свою історію від 6 ст.! Нині це найстаріший православний храм східної Європи.

Дзвіниця прибудована у 19 ст.

Наступна на черзі – гора Мітрідат. До неї ведуть однойменні сходи, пам’ятка класицизму 1833-40 років, авторства італійського архітектора Александра Дігбі.

Названа на честь Мітрідата IV Євпатора, понтійського царя.

У 2015 році обвалився один із прольотів сходів. Запланована на 2016-17 роки реконструкція, якщо вірити Інтернету, так досі і не розпочалась.

Обеліск Слави на вершині пагорба.

Звідси відкриваються казкові види.

Трошки нижче – городище Пантікапей.

Пантікапей – давньогрецьке місто, пізніше – столиця Боспорського царства, засноване у 7 ст. до н.е.

Антична арка.

Пантікапей занепав і перестав бути столицею у 370-і роки, унаслідок нашестя гунів. Тим не менш, тут продовжували жити люди. Мінялись царства і імперії; місто змінювало назви і правителів, падало у війнах і поставало знову; але увесь цей час так чи інакше воно жило. Саме ця обставина дозволяє вважати, що вік Керчі складає 2600-2700 років.

Розкопки садиби.

Від Пантікапея також відкриваються апетитні краєвиди.

Пішохідна зона у центрі міста.