Чечельник і Вербка

І Чечельник, і Вербка сильно витягнуті із заходу на схід уздовж однієї дороги, яка, в свою чергу, тягнеться паралельно річці Савранка. Думається, саме русло річки було вирішальним фактором у заселенні цих місць, бо таких витягнутих сіл понад нею ще ціла купа. Є серед них і цікаві, які можна також відвідати, якщо ще раз виникне бажання провести сумарно за день 8 годин у автобусі.

Руїни цукрового заводу – неодмінний атрибут ледь не кожного подільського містечка.

В’їзд у Вербку.

Якщо ви раптом цікавитесь дерев’яними церквами, побувати в цьому селі повинні обов’язково, бо тут їх аж дві.

У центрі - церква Святого Миколая, освячена в 1895 році.

Щоб дістатись другого храму, треба перейти через Савранку. До дороги примикає великий ставок.

Наче звичайна собі водойма, яких повно в Україні, а все одно красиво.

Ворота як витвір мистецтва.

Поселення на цьому березі історично називалось Слободо-Вербка. Церква Пречистої Богородиці Діви Марії освячена в 1875 році.

І так, вона неймовірно схожа на першу. Хоч би в різні кольори пофарбували… І її неймовірно складно нормально сфоткати із-за парканів і дерев навколо.

Вертаюсь у Чечельник. За автостанцією є руїни синагоги.

Якихось 100 років назад майже третину населення містечка складали євреї, вони мали власне училище і 6 молитовних шкіл.

Інтер’єр.

Грандіозний костел Святого Йосипа збудований у 1786 році. У 1920-х роках його відібрали у громади, в 1990 році повернули.

Весь цей час він використовувався не за призначенням, що явно не пішло споруді на користь.

Велична і пишна будівля дико контрастує зі скромною, фактично сільською архітектурою Чечельника.

Лаконічні елементи декору.

На виїзді з селища у сторону Вінниці обабіч дороги лежать кладовища. На католицькому, по ліву руку (якщо стояти задом до Чечельника), є каплиця-усипальниця родини Собанських.

Ще зовсім недавно була занедбаною, але у 2009 році нащадок знатного колись роду, граф Міхал Собанський, узявся за її реконструкцію. Як бачимо, його наміри не розійшлися з ділом.

Після заборони служінь у костелі, вірянам дозволили проводити їх тут. Усипальницю переробили під церкву, що місцями їй зашкодило. Зате це була єдина католицька божниця у радіусі 100 км! Важко навіть уявити, яку велику роль відіграла ця лаконічна споруда у житті місцевих католиків.

Ззаду із силікатної цегли був прибудований вівтар. При реставрації його розібрали і зробили надбудову із того ж матеріалу, що й каплиця. Якщо я правильно зрозумів, всередині – спуск у склеп, де спочивають чи то 9, чи то 12 представників роду Собанських.

Навколо багато старих поховань.

Щось закинуте за кладовищем.

Лише у центрі можна надибати якусь пару більш-менш пристойних світських будівель.

Але вцілому – самі пустки і руїни, ледь не через одну. Мені траплялись навіть покинуті багатоквартирні будинки! (гуртожитки?) Чечельник – найбільш депресивний райцентр Вінничини із тих, що я бачив. Та ж Вербка виглядає куди симпатичніше.

Сквер із військовим меморіалом.

За сквером – Михайлівський собор.

На тлі містечка він також величезний, неначе вирішив позмагатись з костелом за контраст із навколишньою розрухою.

Тут, мабуть, колись був парк.

Зі східної сторони Чечельник закінчується ставками на Савранці. Вдалині – спиртозавод.

Вид на собор.

І якусь неідентифіковану церкву.

На південь уходить дорога на теоретично цікаве село Анютине, засноване і заселене старообрядцями.

Та ж церква зблизька.

Типова забудова місцевого приватного сектору – з дерев’яними верандами.

Вертаюсь на автостанцію.

Під навісом ви можете побачити цілий мегаполіс ластівок. У мене залишалось вдосталь часу поспостерігати за ними, і скажу я вам, конвеєр годування потомства налагоджений у них чудово.

І хитрий горобець, який зрозумів, що тут можна чимось поживитись