Дякую

Рік, що пройшов швидко як день.

Куди швидше за попередній, у якому був спочатку зворотній відлік днів до моменту, коли неминуче треба було щось міняти, а потім ще один відлік, куди довший, ніж я очікував, бо все пішло не зовсім так, а у якийсь момент узагалі валилось шкереберть.

І все ж вийшло, бо, можливо, єдиний раз у цьому безглуздому житті я хотів чогось по-справжньому, а не плив за течією.

365 днів, за які я вже хтозна скільки разів радів просто від усвідомлення того, що я тут, а не деінде. З інакшими, по-своєму чужими людьми й перманентно тривожною атмосферою в країні, і просто в найскрутніші моменти, можливо, мене підтримував тільки твій незламний дух, який, я в тому впевнений, існує насправді, несе в собі спомин всієї твоєї 650-річної історії й наповнює неповторною силою твої затишні спокійні вулички.

Дякую тобі за можливість відкривати для себе нові, незнані й недосяжні раніше світи, за те що ти взагалі є – неймовірне чарівне місто, яке ніколи не стане мені рідним, але в якому я б так хотів віднайти свій дім і давно втрачений спокій.

Ти прекрасне.