Усе нове – давно забуте старе

Роки зо два тому, коли нинішніми подіями в Україні ще й не пахло, я натрапив на цікаву серію статей, про те як зараз живе східний, тобто російський, Донбас.

Сьогодні я знайшов ці статті, датовані ще 2011 роком, але від того не менш актуальні.

http://frankensstein.livejournal.com/204592.html

http://frankensstein.livejournal.com/206629.html

http://frankensstein.livejournal.com/206968.html

http://frankensstein.livejournal.com/207822.html

http://frankensstein.livejournal.com/209541.html

http://frankensstein.livejournal.com/211990.html

http://frankensstein.livejournal.com/212767.html

http://frankensstein.livejournal.com/215012.html

Рекомендую почитати на дозвіллі, написано досить цікаво. А якщо у двох словах, то із цих текстів  я хотів би виділити і донести наступне.

З часу розвалу СРСР і до наших днів в обох частинах Донбасу мала місце тенденція до суттєвого збільшення собівартості вугілля: найбільш легкодоступні і «смачні» пласти уже вибрали, крім того, обладнання на шахтах морально застаріло. Росія провела реструктуризацію шахт, причому найбільш радикальним образом: закрила їх.

Кількість робочих на шахтах, які ще формально працюють, скоротилась в десятки разів. Люди, залишені без роботи, змушені були роз’їхатись у великі міста. Сучасний східний Донбас представляє із себе невеликі депресивні містечка із кепською репутацією, в яких більш-менш пристойні хіба що центри, а решта перебуває в руїнах різного ступеню запущеності.

А тепер поговоримо про варіанти розвитку українського Донбасу, якщо він стане неукраїнським.

1) Донбас увійде до складу Росії, і немає ніяких підстав стверджувати, що вона не зробить те ж саме з нашими шахтами, собівартість вугілля на яких також висока. Сотні тисяч людей залишаться без роботи.

2) Донбас стане ніким не визнаною і формально незалежною республікою, з якою ніхто не захоче вести справи (хіба крім тієї ж Росії, але у неї власне вугілля дешевше), і робота шахтарів також буде нікому не потрібна.

Із початку заворушень на Донбасі, кількість учасників-шахтарів у них була і є мінімальною. І схоже, це не тільки офіційна позиція їхніх профспілок, а і результат роздумів простих людей, які розуміють, чим це все може скінчитись.

Якщо серед мітингувальників і є шахтарі, то їх одиниці. Основну ж масу складають місцеві люмпени – безробітні, бомжі, алкоголіки, пенсіонери з особливо запущеним сталінізмом головного мозку і інші елементи, які чудово підходять у якості гарматного м’яса для прикриття російських бойовиків і козачків.

У цій ситуації для мене залишається не зовсім зрозумілим, чому самі донеччани не розгонять рашистську наволоч, яка тероризує їхні міста, а скоро узагалі зможе пустити їх по світу із простягнутою рукою. Приклад – ось він, одразу ж за кордоном.