Суд Івана Сірка

Юрій Липа                        

 "Суд Сірка"

Гудуть літаври, тнуть пищалки, сурми грають

В степу широкому, розлігся голос війська -

То там Сірко-кошовий з славним товариством,

Веде звитяжну Січ із Кримського походу.

Вертається не сам - з ним тисячі втікають

З полону злого визволених бранців -

Лицарського меча найбільша нагорода.

Та на Савур-могилі вождь спинив коня:

- Земля козацька дужа мусить бути,

І не інакше - слово наше й предків,

Кого ж провадимо тепер на Україну?

Душа козача в них, чи може бісурменська?

Брат ворога - не брат є козакові.

Спитайтесь: хто не наш, таких пустіть до Криму.

І видно у степу, як стали завертати

Одна по одній гарби в бік Гнилого Моря,

Верталась спішно міць до ворогів велика,-

І застогнав Сірко, недовірків злічивши,

У груди вдаривсь, помолився ревне,

І рік: - Скарать на горло їх. Лишень дітей щадіть,

Бо неповинні очі дитячі за гріх.-

Наказ упав. Дві сотні скачуть степом.

Ось їх не видно. Пил. І в пилі - блиск шабель.

Ось сталась смерть. До стіп Вождя вернулись.

А він мовчав, камінний, в землю кінь уріс...

Хто ж дітьми сироти забитих назове?

Спитав Вождя отець духовний смутно.

- Сірко вказав на прапор Михаїла

І степ лункий у гомоні комоннім.