Себе самого напередЗастав робить, що слідує,А лиш потому інших вчи, - Тоді з дороги не схибиш.Ти сам себе таким зроби,Щоб інших ти навчати міг;Сам над собою запануй,То запануєш над людьми.Хто сам себе опанував,Найтяжчу річ він доконав;Хто сам себе оберіга,Той безпечніший від усіх.Не кидай власної мети,Щоб за чужою десь іти,А власну ясно ціль пізнай,До неї просто поспішай.Іван Франко

Страшні слова, коли вони мовчать, коли вони зненацька причаїлись, коли не знаєш, з чого їх почать, бо всі слова були уже чиїмись.Хтось ними плакав, мучивсь, болів, із них почав і ними ж і завершив. Людей мільярди і мільярди слів, а ти їх маєш вимовити вперше!Все повторялось: і краса, й потворність. Усе було: асфальти й спориші. Поезія - це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі.

Не журюсь я, а не спиться Часом до півночі, Усе світять ті блискучі Твої чорні очі. Мов говорять тихесенько: «Хоч, небоже, раю? Він у мене тут, у серці». А серця немає, Й не було його ніколи, Тільки шматок м’яса... Нащо ж хороше і пишно Так ти розцвілася? Не журюсь я, а не спиться Часом і до світа, Усе думка побиває, Як би ж так прожити, Щоб ніколи такі очі Серця не вразили.Тарас Шевченко, 1846

Народився у місті Станіславі (нині Івано-Франківськ) в 1957 році. Закінчив факультет журналістики Львівського державного університету. 23 роки працював у пресі. Член Національної спілки журналістів України. Художник. На рахунку - 9 персональних і багато групових виставок. За 32 роки малярства створив близько 4-х тисяч картин, які нині знаходяться у приватних збірках, здебільшого за кордоном.Взято з http://vk.com/public41166956[Приєднана картинка][Приєднана...

Читати далі...

А нумо знову віршувать. Звичайне, нишком. Нумо знову, Поки новинка на основі, Старинку божу лицювать. А сиріч... як би вам сказать, Щоб не збрехавши... Нумо знову Людей і долю проклинать. Людей за те, щоб нас знали Та нас шанували. Долю за те, щоб не спала Та нас доглядала. А то бач, що наробила: Кинула малого На розпутті, та й байдуже, А воно, убоге, Молодеє, сивоусе,— Звичайне, дитина,— І подибало тихенько Попід чужим тином Аж за Урал. Опинилось В пустині, в неволі... Як ...

Читати далі...

[Приєднана картинка][Приєднана картинка][Приєднана картинка][Приєднана картинка][Приєднана картинка][Приєднана картинка][Приєднана картинка][Приєднана картинка][Приєднана картинка][Приєднана картинка]http://vk.com/h.made

[Приєднана картинка][Приєднана картинка][Приєднана картинка][Приєднана картинка][Приєднана картинка][Приєднана картинка][Приєднана картинка]http://vk.com/design.room

Маленький забавный зверек, внешне очень напоминает белку, только у летяги между передними и задними лапками имеются кожные перепонки, при помощи которых она ловко планирует с ветки на ветку.Тупоносая мордочка и треугольные ушки с закругленными уголками довершают сходство с нашей белочкой. А вот глаза у летяг очень большие, так как они ведут ночной и сумеречный образ жизни. Превосходно ориентируются в темноте и не только находят пищу, но и проворно убегают от хищников.[Приєднана...

Читати далі...

Каракал, или степная рысь — хищное млекопитающее семейства кошачьих. Долгое время каракала относили к рысям, на которых он похож внешне, однако ряд генетических особенностей выделил его в отдельный род. Несмотря на это, каракал ближе стоит к рысям, чем другие кошки.Внешне напоминает рысь, но меньше размерами, стройнее и с однотонной окраской. Длина тела 65—82 см, хвоста — 25—30 см, высота в плечах около 45 см; масса — 11—19 кг. Уши с кисточками (до 5 см) на концах. На лапах развита щётка из ...

Читати далі...

[Приєднана картинка][Приєднана картинка][Приєднана картинка][Приєднана картинка][Приєднана картинка][Приєднана картинка]http://vk.com/h.made