Себе самого наперед застав робить, що слідує...


Себе самого наперед
Застав робить, що слідує,
А лиш потому інших вчи, -
Тоді з дороги не схибиш.

Ти сам себе таким зроби,
Щоб інших ти навчати міг;
Сам над собою запануй,
То запануєш над людьми.

Хто сам себе опанував,
Найтяжчу річ він доконав;
Хто сам себе оберіга,
Той безпечніший від усіх.

Не кидай власної мети,
Щоб за чужою десь іти,
А власну ясно ціль пізнай,
До неї просто поспішай.

Іван Франко

Ліна Костенко "Страшні слова"



Страшні слова, коли вони мовчать,
коли вони зненацька причаїлись,
коли не знаєш, з чого їх почать,
бо всі слова були уже чиїмись.

Хтось ними плакав, мучивсь, болів,
із них почав і ними ж і завершив.
Людей мільярди і мільярди слів,
а ти їх маєш вимовити вперше!

Все повторялось: і краса, й потворність.
Усе було: асфальти й спориші.
Поезія - це завжди неповторність,
якийсь безсмертний дотик до душі.

Не журюсь я, а не спиться...


Не журюсь я, а не спиться

Часом до півночі,

Усе світять ті блискучі

Твої чорні очі.

Мов говорять тихесенько:

«Хоч, небоже, раю?

Він у мене тут, у серці».

А серця немає,

Й не було його ніколи,

Тільки шматок м’яса...

Нащо ж хороше і пишно

Так ти розцвілася?

Не журюсь я, а не спиться

Часом і до світа,

Усе думка побиває,

Як би ж так прожити,

Щоб ніколи такі очі

Серця не вразили.


Тарас Шевченко,  1846

Український художник Ігор Роп'яник

Народився у місті Станіславі (нині Івано-Франківськ) в 1957 році. 
Закінчив факультет журналістики Львівського державного університету. 23 роки працював у пресі. Член Національної спілки журналістів України.
Художник. На рахунку - 9 персональних і багато групових виставок. За 32 роки малярства створив близько 4-х тисяч картин, які нині знаходяться у приватних збірках, здебільшого за кордоном.


А нумо знову віршувать...


А нумо знову віршувать.
Звичайне, нишком. Нумо знову,
Поки новинка на основі,
Старинку божу лицювать.
А сиріч... як би вам сказать,
Щоб не збрехавши... Нумо знову
Людей і долю проклинать.

Людей за те, щоб нас знали
Та нас шанували.
Долю за те, щоб не спала
Та нас доглядала.
А то бач, що наробила:
Кинула малого
На розпутті, та й байдуже,
А воно, убоге,
Молодеє, сивоусе,—
Звичайне, дитина,—
І подибало тихенько
Попід чужим тином
Аж за Урал. Опинилось
В пустині, в неволі...
Як же тебе не проклинать,
Лукавая доле
Не проклену ж тебе, доле,
А буду ховатись
За валами. Та нищечком
Буду віршувати,
Нудить світом, сподіватись
У гості в неволю
Із-за Дніпра широкого
Тебе, моя доле!

1848
Орська кріпость
© Тарас Шевченко

Момонга, или Японская летяга

  • 24.02.13, 16:35
Маленький забавный зверек, внешне очень напоминает белку, только у летяги между передними и задними лапками имеются кожные перепонки, при помощи которых она ловко планирует с ветки на ветку.
Тупоносая мордочка и треугольные ушки с закругленными уголками довершают сходство с нашей белочкой. А вот глаза у летяг очень большие, так как они ведут ночной и сумеречный образ жизни. Превосходно ориентируются в темноте и не только находят пищу, но и проворно убегают от хищников.

Каракал

Каракал, или степная рысь — хищное млекопитающее семейства кошачьих.

Долгое время каракала относили к рысям, на которых он похож внешне, однако ряд генетических особенностей выделил его в отдельный род.
Несмотря на это, каракал ближе стоит к рысям, чем другие кошки.
Внешне напоминает рысь, но меньше размерами, стройнее и с однотонной окраской.
Длина тела 65—82 см, хвоста — 25—30 см, высота в плечах около 45 см; масса — 11—19 кг.
Уши с кисточками (до 5 см) на концах.
На лапах развита щётка из жёстких волос, облегчающая передвижение по песку.
Мех короткий и густой.
Окраской напоминает северо-американскую пуму : песчаный или красновато-коричневый верх, беловатый низ; по бокам морды чёрные отметины.
Кисточки и наружная сторона ушей — чёрные.
Очень редко встречаются чёрные каракалы-меланисты.
Хотя внешне каракал похож на рысь, по морфологическим признакам он ближе всего к пуме.
Близок каракал и к африканскому сервалу, с которым хорошо скрещивается в неволе.