Ловлю дрожащие, хладеющие руки;
Бледнеют в сумраке знакомые черты!..
Моя ты, вся моя — до завтрашней разлуки,
Мне всё равно — со мной до утра ты.

Последние слова, изнемогая,
Ты шепчешь без конца, в неизреченном сне.
И тусклая свеча, бессильно догорая,
Нас погружает в мрак, — и ты со мной, во мне.

Прошли года, и ты — моя, я знаю,
Ловлю блаженный миг, смотрю в твои черты,
И жаркие слова невнятно повторяю...
До завтра ты — моя... со мной до утра ты...

Александр Блок

Вам потребуется:

- лино для основы: очень сильно накрахмаленное и сложенное в несколько слоев марлевое или льняное полотно
- лента шириной 2-4 см
- ножницы
- циркуль
- линейка, карандаш
- иголка, нитки

Дзвенять німою тугою ліси,

Коли їх ніч тремтлива обнімає

І від очей у ревності ховає

Принади їх первісної краси.

 

Бринять живою радістю ліси,

Як ранок спалахне на небокраї,

Як сонце огняне завісу піднімає

Із їх первісної і чистої краси.

 

Мені здається, — може, я не знаю, —

Було і буде так у всі часи:

 

Любов, як сонце, світу відкриває

Безмежну велич людської краси.

 

І тому світ завжди благословляє

І сонце, що встає, і серце, що кохає.

Кожен ранок в Тетерів спадають
Голубі тумани навесні.
І вітри летючі овівають
Твої коси в срібній сивині.

Чом стоїш при схиленій ялині
Край дороги, що побігла вдаль,
Чом в очах твоїх у материних
Світла радість і важка печаль?

Знаю, знаю, мати моя рідна,
Сина ждеш єдиного свого,
Що ішов за нашу Батьківщину
По шляхах гарячих крізь вогонь.

Пролітають птиці, дзвін весняний
Розливають в росяних вітрах.
Та не верне сокіл твій коханий,
Що поліг на дальніх рубежах.

У лани колгоспнії співучі
Вирушають вранці трактори.
Пропливають літаки могучі
Над тобою в сяєвом зорі.

Невмирущу пісню твого сина
Їм завжди нести в щасливу даль…
І тому в очах у материних
Світла радість і важка печаль.

Автор: Оксентій Мусієнко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

И быть одной - оно гораздо проще.
Не надо никому желать "спокойной ночи".
И говорить, что любишь очень-очень
И все эти "скучаю, между прочим".
И можно быть свободной в небе птицей,
А не кому-то вместо журавля синицей,
И по ночам, не часто, радоваться пиццей,
Не объясняя, почему тебе не спится.
А можно даже впасть немного в крайность,
Собраться и уехать, не прощаясь,
Куда-нибудь, где толпы глупых чаек,
Уходят ввысь, не очень ровной стаей.
И быть счастливой не кого-то ради,
И все стабильно, как на водной глади,
А стоя в пробке, что всегда, на МКАД'е,
Знать, что не изменят вдруг с какой-то Ксюшей, Надей.
И в жизни твоей никаких столь лишних кочек,
И в мыслях все, как будто между прочим,
Но кажется, это совсем-совсем не проще,
Когда не нужно никому твое "спокойной ночи".

(с)

Саме поїзд тоді виїжджав із Полтави.
І сіяла ріка за немитим вікном.
Молодий лейтенант, симпатичний і жвавий,
Щось віщав чорнобривим супутницям двом.
Трохи їх веселив, трохи сам веселився.
Поки час помаленьку тікав і тікав.
А надвечір на стіл головою схилився.
Бо до того, признаться, дві ночі не спав.
Що приснилось йому — то мені невідомо,
Може, мати, дитинство, забуті жнива
Чи садок у цвіту коло тихого дому...
Він крізь сон шепотів... українські слова...
Українські слова... Так раптово, неждано,
Так — прокинься — скажу — й не повіриш мені...
Що ж? Настільки вже батьківська мова погана.
Щоб до неї вертатися тільки ві сні?
Чи вона... до парадної форми не личить?
Форма, знаєш, на свято, а честь — назавжди.
Подивися нарешті ж ти правді в обличчя:
Чи не мову в боях боронили діди?
Друже мій! Не соромся, гордися любов'ю —
Якщо любиш Вітчизну — то й мову люби.
...А не любиш — буває... То що ж — бог з тобою...
Чи: не бог із тобою, а хрест на тобі...

Юрій Бедрик

Де зараз ви, кати мого народу?
Де велич ваша, сила ваша де?
На ясні зорі і на тихі води
Вже чорна ваша злоба не впаде.

Народ росте, і множиться, і діє
Без ваших нагаїв і палаша.
Під сонцем вічності древніє й молодіє
Його жорстока й лагідна душа.

Народ мій є! Народ мій завжди буде!
Ніхто не перекреслить мій народ!
Пощезнуть всі перевертні й приблуди,
І орди завойовників-заброд!

Ви, байстрюки катів осатанілих,
Не забувайте, виродки, ніде:
Народ мій є! В його гарячих жилах
Козацька кров пульсує і гуде!

Автор: Василь Симоненко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua