"Завтра зради не станеться, точніше її не оголосять публічно"...

       Здавалось, російська інтервенція 2014 року остаточно розставила крапки над всіма "і", і наш рух від Імперії до Вільного світу вже неповоротний, хай і не такий стрімкий, як ми мріяли на барикадах Майдану. Але вибори 2019 виявили, що навіть 6 років "гібридної" війни не вистачило, щоб достатньо полікувати мізки, забиті радянськими стереотипами, підживлюваними масштабним російським агітпропом та його місцевим малоросійським відділенням у вигляді олігархічних телеканалів. Натомість суспільство розділилось на активну меншість, яка власне і винесла на собі весь тягар війни, і пасивну більшість, яка "втомилась від війни", сидячи на диванах.

       Саме демократія, яку ми на Майдані захистили ціною життя Небесної Сотні, яку всі ці роки зберегли від тоталітарного завойовника ціною життів бійців добробатів та ЗСУ, парадоксальним чином цілком законно привела до влади людей, які ментально чужі Майдану, які глибоко не розуміють за що ми воюємо. Вони дійсно хочуть припинити війну – бо вона заважає бізнесу у Росії та з Росією. І все. Все інше їм не заважає.

       В більшості своїй вони глибоко, щиро не розуміють за що ця війна, вони не розуміють, що вона є інструментом, яким Росія намагається досягнути своїх цілей. Але найстрашніше, що вони не розуміють, а чому б не віддати Росії все те, чого та прагне? В обмін на мир? Тобто чому б не "обнулити" все те, заради чого ми воюємо вже 6 років поспіль – адже тоді припинять стріляти та можна буде знову робити бізнес в Росії. Бо все те, за що ми воюємо не становить для них ніякої цінності. І от з такої вихідної позиції делегація України сьогодні вирушає на перемовини у Парижі.

       На жаль, швидше за все офіційно неоголошена, але від того не менш реальна війна РФ проти нас продовжиться так само неоголошеною, але від того не менш реальною капітуляцією у Парижі. Офіційно сторони підпишуть якісь папірці ні про що, де фігуруватимуть слова "взаєморозуміння, намір припинити кровопролиття, продовження мирного процесу". Зради не станеться, точніше її не оголосять публічно.

       А між тим непублічно станеться саме те, чого ми найбільше боїмось: у Парижі Пуйло та Зе, за повної згоди та підтримки західноєвропейських лідерів, узгодять наше повернення до сфери інтересів Росії та відмову від будь-яких намірів коли-небудь інтегруватися до Західного світу. А далі нас почнуть поступово до цього готувати. Крок за кроком, як вони вже навчились робити – так, щоб кожний крок був з випусками пари у проміжках між цими кроками.

       Загальний зміст "пропозиції" Пу достатньо зрозумілий. У обмін на припинення вогню та поновлення бізнесу ми маємо віддати "сущіє пустячкі":

·         відмовитись від інтеграції з ЄС та НАТО;

·         почати поступову інтеграцію із "Тайожним Союзом";

·         забути про Крим, хай і не де-юре, але де-факто визнати його приналежність РФ;

·         прийняти Донбас таким, яким він наразі є – з легітимацією всієї окупаційної влади як "місцевого самоврядування", із правами де-факто автономії … тобто отримати Донбас на умовах "Кадирівської Чечні";

·         визнати війну РФ проти нас нашим внутрішнім громадянським конфліктом, із всіма наслідками, від правових до фінансових, які з цього витікають;

·         або відкликати, або просто "провалити" через неправильну подачу документів всі позови проти РФ у міжнародних судах;

·         поступово дати "задній хід" всім проявам українізації у культурній та освітній сферах.

       Ну от власне і все, "падумаєшь". Не більше. Але і не менше. Всього лише відмовити собі в тому, щоб бути Україною. Ми без жодного пострілу станемо другою Білоруссю, "Малоросійським федеральним округом".

       Нам не оголосять описані вище домовленості, принаймні не одразу всім пакетом. Ми побачимо, що ж направду "здали" у Парижі, лише коли крок за кроком таємні угоди почнуть імплементуватись – як ми лише постфактум побачили видачу Цемаха, розведення військ та поставки електроенергії із РФ.

       Жабу варитимуть поволі, поступово нагріваючи воду, і не дадуть шансу вистрибнути із крутого окропу…

       Я не знаю, чи спроможемось ми щось протиставити саме цьому, поступово-гібридному сценарію. Сценарію, за яким відбувалось і вже майже завершилось розчинення та поглинання Білорусі. Знаю одне – завтра у Парижі буде пройдено точку біфуркації.