Профиль

Yukka

Yukka

Украина, Львов

Рейтинг в разделе:

Свежие фотографии

Манускрипт

Дочитую товстенний манускрипт.
У шибці тліє днина, як в оправі.
Довкола незрадливий краєвид –
Комп’ютер, книги, зошит, чорна кава.

Сичать здаля машини хижаком,
Вдаряють дзвінко каблуки у бруки.
Неспокій і турботи за вікном.
Які різкі та агресивні звуки!

А у кімнаті – затишок, тепло
І нескінченні невгамовні справи.
Я нахилилась над старим столом,
Гортаю книгу, сьорбаючи каву.

Година, друга, полудень мине.
Вечірня розпорошиться заграва…
За що ви ув’язнили тут мене,
Комп’ютер, книги, зошит, чорна кава?



© Катерина Ільїна

Манускрипт

Дочитую товстенний манускрипт.
У шибці тліє днина, як в оправі.
Довкола незрадливий краєвид –
Комп’ютер, книги, зошит, чорна кава.

Сичать здаля машини хижаком,
Вдаряють дзвінко каблуки у бруки.
Неспокій і турботи за вікном.
Які різкі та агресивні звуки!

А у кімнаті – затишок, тепло
І нескінченні невгамовні справи.
Я нахилилась над старим столом,
Гортаю книгу, сьорбаючи каву.

Година, друга, полудень мине.
Вечірня розпорошиться заграва…
За що ви ув’язнили тут мене,
Комп’ютер, книги, зошит, чорна кава?


© Катерина Ільїна

Пара

Ти – гордий лев, я – дика кішка.
Хороша пара ми? – Авжеж!
Бо попри жарти і насмішки
Єство моє хижацьке теж.

Ти – воїн гострих ікл, гарчання,
Я – кігтиків, шипіння ас.
Ми – поєднання незвичайне.
А чи тривке?... Покаже час.

Позаду полювання денне,
В обох трофеїв досхочу.
Ти кажеш – сумував без мене…

А я горнуся, муркочу.



© Катерина Ільїна

Пара

Ти – гордий лев, я – дика кішка.
Хороша пара ми? – Авжеж!
Бо попри жарти і насмішки
Єство моє хижацьке теж.

Ти – воїн гострих ікл, гарчання,
Я – кігтиків, шипіння ас.
Ми – поєднання незвичайне.
А чи тривке?... Покаже час.

Позаду полювання денне,
В обох трофеїв досхочу.
Ти кажеш – сумував без мене…

А я горнуся, муркочу.


© Катерина Ільїна

Мама

Як тіні вечірні лягали на скло,
І я підійшла до віконної рами –
Побачила образ – високе чоло
І брови, і очі, і обриси… мами.

Якесь невловиме незриме тепло
Війнуло на серце, як ранішній вітер.
Ба, навіть холодне обрамлене тло
Було теплотою тією зігріте.

Сказати словами – та слів тих нема!...
Як скучила я… У душі защеміло,
Але то не біль, не журба, не пітьма,
А щось сокровенне, таємне і миле.

Візьму телефон, наберу, подзвоню…
Та ні… турбувати вночі? – для покути
Напевне вже пізно… я завтра… по дню…

А хочеться так її голос почути…



© Катерина Ільїна

Мама

Як тіні вечірні лягали на скло,
І я підійшла до віконної рами –
Побачила образ – високе чоло
І брови, і очі, і обриси… мами.

Якесь невловиме незриме тепло
Війнуло на серце, як ранішній вітер.
Ба, навіть холодне обрамлене тло
Було теплотою тією зігріте.

Сказати словами – та слів тих нема!...
Як скучила я… У душі защеміло,
Але то не біль, не журба, не пітьма,
А щось сокровенне, таємне і миле.

Візьму телефон, наберу, подзвоню…
Та ні… турбувати вночі? – для покути
Напевне вже пізно… я завтра… по дню…

А хочеться так її голос почути…


© Катерина Ільїна