Не варто бавитись словами,
Як то відбитками думок,
Жалітись, загравати, знати,
Що мові притаманно мати,
Словами мало передати,
Із сто п'ятьох один зарок,
І нескінченність голосами
Співає тих, хто знав і міг,
Про те, що вічно вони з нами.
Душа виспівує про них,
Але слова пусте без змісту,
Як навіть маєш силу хисту,
Душі не маючи мовчиш.
І мова є душа для слова,
Для грішного і для святого,
Душа народу, пісні звуки.
Та сама найсумніша тиша,
І самі неправдиві муки,
Коли на Божії...
Читати далі...