Піднімаються в темні часи, хто зберіг своє світло, В повний зріст, в повний зміст, в повний хист, І як хвилі ідуть від Тарасового заповіту, Бо Пророк є Пророк, його доля - долоні над нами і з небом зв'язуючий міст. Піднімаються легко, як птахи і сильно, як море, І стіною стають між дурною негодой й дитям. Кожен має в душі щось, щоб світлом затьмарити горе, Кожен бачить ту душу, як Богом осяяний храм.

Щоб побачити сЕбе, то треба зійти над собою, Щоб побачити справу - вчинити вкладаючи зміст. Через душу свою я течу неспокійной рікою Наче справи, кохання, долання та хист. В мене тисячі років від усіх охорона - дракони, Вони вдень і вночі, як перлину мене стережуть. Бо я є таємниця та ключ, я - скрижаль та одвічні закони, Як і будь яка жінка. Крізь серце озоряний путь. Те, як люди сприймають цей світ є людською красою, А як люди сприймають красу, то є людяність світу цього. Ми усі ...

Читати далі...

Кохай, рибо, кохай, хай безнадійно, хай, хай без жодних надій – радій, рибо, радій. Любов варта всього – варта болю твого, варта твоїх розлук, варта відрази й мук, псячого злого виття, шаленства та милосердь. Варта навіть життя. Не кажучи вже про смерть.

PROOF має рацію той хто щасливий решта всі аргументи – до задниці та щасливим бути можливо тільки зовсім позбувшись раціо тільки – пульс відчуттів прихованих тільки – чулість до волі дихання все придумане – геть зіпсоване все продумане – гімн безвиході є лімбічна система крихітко от вона цим усім заправляє варто жити просто як дихати кращих версій у мене немає не скрипи так своїм неокортексом не мудруй пожалій ті звивини перестань вже читати борхеса і кінчай перейматись...

Читати далі...

Хтось за дверима, З чорними очима, Тобою милується, Щастю дивується. І рухать не хоче, І може шепоче, І йде проти ночі Заплакані очі І сонце, як тане,. І пізній світанок, І той, за дверима, Малює крижини. І сонце у танці, І люди, як бранці Знімаючи крила, Монтують вітрила, Все мелють у борошно, Все топчуть нехорошо. І тільки хто прагне, Обійме, досягне.

Ведь ты любила, как ты не поймёшь, Что вот в руках, и не бразды, а нити, Жемчужных ожерелий злая ложь. И я не зверь, не жраль, а укротитель, И я реву бросаясь на зверей, Рога их в кровь руками искривляя, Узнала я любовь и дружбу, и людей, И раны я теперь душою заживляю. Я лью бальзам на раны, ладаном дышу, И соглашаясь бьюсь о стены кровью, Уже ни жить, ни думать, правда не спешу, Ведь жить нельзя единственной любовью. Советами помощь дороже и сложней, Ведь боль чужая...

Читати далі...

Музика грає навіть коли не чуєм, Час не спливає і не минає він, Ми як авгури, - кожен себе віщує, Ми як початок, - порох, сміття та дим. З ночі гуляє обраний сном порядок, Та провокує думку і почуття. Леле, ой леле, я ж собі скрізь завада, Що ж то за щастя, грішне моє життя.

Велично сіло біле сонце за золотаві бані Лаври, Дніпро, коханий, серце квітне твоєю дихаючи славой, І хай ти не ревеш пророку, і хай ту Лавру міль побила, Того не станеться нівроку, щоб вас забули, не любили. Вже шість минуло тисяч років, як городище царських скіфів Було на цих зелених схилах, лишивши попіл давніх міфів. Я відчуваю подих долі, я відчуваю голос крові, Коли дивлюсь як сіло сонце в безкраю пам'ять моїй волі.

*** Где то песня горячим осколком забилась и плачет, Где то осень опавшей листвой сквозь прорехи зимы. Я сростаюсь живою водой окропленная, значит Возрождаюсь по нити любви над краями войны. Эти мысли не новые сводами, плинфой, Куполами сложились, ладошками, дай Разбежаться и взмыть над разбитым снарядами мифом Чтобы сшить высотой мой в боях отвоеваный рай.

До того як, з'їдає час - про нас. Як марно все проходить - шанс. "Я не терпітиму !" - казала раз на раз, І клятий час минав повз нас. Бо справжнім у коханні є Лише прощення, все моє, Все що ти коїш, що не те, Я розумію, я є ти.