Власть передается из рук в руки, а хотелось бы из головы в голову &nbsp...

Читати далі...

Мне повезло, я Вами не любима, И всем своим несчастиям на зло, И саркастичности услужливого мима, До боли в сердце, просто повезло. И я счастливая свободою своею, Свою любовь одна переживу, Мне повезло, Вы не ранимы ею, И я другой надеждою живу. Ни Вашей ревности, ни злости, раздраженья В слепых конвульсиях любви не испытать, Ни разочарований, ни сомненья, Я от везения готова танцевать.

Я дивлюсь і на жаль розумію, Що тебе я не розумію. Бо хоч здавна тебе я і знаю, Нерозумно багато прощаю. Необачливо тиха і мила, Наче б то нікого не любила, Наче байдужа, наче холодна, Бездоганна, далека і горда. Так пройду не лишивши відбитків, Як весняная зірвана квітка.

Гадають люди - плине час, Гадає час - минають люди, А простір-час тримає нас Ось так, інакше вже не буде. Маленький хлопчик на даху Збирає зорі ті, що впали. Далеко в горах на снігу Малює світлом Бог мандали. І виправдовувать не час Всі співчутливі наші вчинки, То необтяжливий наказ, Від серця совісті драбинки. І стертих сходів силует Із небом злитий і горами. Шепоче вітер свій секрет В яскраві одежини лами.

Я адекватно отказалась принимать Любовь с подвохом, дружбу по рассчету. И пусть мне с возрастом труднее дольше ждать, Но чаще я одна, другой уже не буду. Друзей неискренность, любимых ложь и тлен, Как в юности простить уже не можешь, И одиночества холодный, жесткий плен, Всей этой суеты становится дороже. И резче верится, труднее понимать, Хотя понятнее истоки и причины, И даже если чаще некого обнять, Все легче оценить достойного мужчину. И столько мелочных, звучащих...

Читати далі...

Люди думают - время течет, Время думает - люди проходят. Врямя вскачь через них, люди вброд Потихоньку его переходят. И по крыше мальчишка ходил, Собирая упавшие звезды. И те люди, кто переходил "Навсегда" понимал как "непоздно". Очертанием горных вершин Отрешенность спускалась в долины. Мы проходим, но мы не спешим. Камни небу подставили спины. Пусть найдет путник счастье свое, Там, куда он направился ныне. И в камнях ветер вечность поет Небесам...

Читати далі...

Я була пелюсткою А озеро - хусткою, І ліс бахромою, І сум надімною Я в небо упала, Даремно пропала, І все потаємне, Щасливе, приємне. Змінилось весною, Немає покою, І я посміхаюсь, Живу і не каюсь. Живу і радію, І можу, і вмію, І буду радіти, Бо прагну ще жити.

Ні, річ не в тім, що маєш, а в тім, що можеш дати. Лише що віддаєш, вертається тобі, І щастя є таке, на радість обертати Всі збої з такту й з ладу в думках, душі, чи ні? Можливо ще лише навчитися сприймати Усе, що беззмістовно трапляється, нехай. То лише шанс новий по іншому почати, По іншому, новому, життя іде, давай! І неквапливо дощ вмиває сум і попіл, І невгамовний день дійшов свого кінця, Я знову посміхнусь, почувши твої кроки, І я не помилюсь, на краще зміна ця.

Пила коньяк вдыхая взгляд тягучий, И солнце искрой в сердце и лозе, И позабыла думать как же лучше, В твоих глазах все отражались "за". И нежный шелк, капрон, духи и жемчуг, Как будто разделяют или нет, На до и после эту нашу встречу, На "ничего" и вот такой секрет.

Весна Состояние тревожное, ложное. До дна Неба не видать, невозможное. Тяну Руки к солнцу как к огню и беру его. Одну Я мечту ему даю, берегу ее. Опять В прошлом счастья не достать и не хочется. Не знать. То что было, то прошло и не прочится. Поймешь, Если любишь обожжешь и останешься. Возьмешь У весны всю правду-ложь и обманешься.