***

Велично сіло біле сонце за золотаві бані Лаври,
Дніпро, коханий, серце квітне твоєю дихаючи славой,
І хай ти не ревеш пророку, і хай ту Лавру міль побила,
Того не станеться нівроку, щоб вас забули, не любили.

Вже шість минуло тисяч років, як городище царських скіфів
Було на цих зелених схилах, лишивши попіл давніх міфів.
Я відчуваю подих долі, я відчуваю голос крові,
Коли дивлюсь як сіло сонце в безкраю пам'ять моїй волі.