[Приєднана картинка]Коли тебе клюнуло щось в маківку і ти почав писати тексти, то в голові роються думки. Зазвичай якась недолугість. Але інколи проскакують і нормальні, вартісні речі. Вони, оці вартісні, скоріше спалахують кометою і якимось дотичним до свідомості маршрутом зникають. А ти думаєш, нічого, пам’ять гарна – запам’ятаю. І звісно забуваєш. Або саму думку, або навіть факт її виникнення. Тому треба записувати. Все що промайнуло. Нехай краще сотня непотрібних комет згорить...

Читати далі...

[Приєднана картинка]Подружжя Коротунів, що так і стояли обійнявшись здивовано поглянули один на одного, коли відьма зістрибнувши з ганку побігла не на вулицю, а на город. Дії Ганни випереджали думки, вона схопила лопату, що стояла біля сараю і бігла мов спринтер на стадіоні. Город упирався в ґрунтову дорогу, що відтісняла світ живих від світу мертвих. Цвинтар колись був огороджений штахетником, що давно згнив, і люди замінили його на доступну огорожу – гілля. Вхід на цвинтар був...

Читати далі...

[Приєднана картинка]Все навкруги складається з протилежностей. Всесвіт з матерії і антиматерії, енергія з позитивних та негативних часток, люди з жінок і чоловіків. От і вулиці з одного боку мають парні номера, з іншого непарні. На Степовій непарні садиби виходять до води в струмку. Вода це життя. Городи парних упираються в цвинтар. Людина – поєднання духовного, тобто розуму чи душі, і матеріального, тіла. Навіть мозок складається з двох півкуль, одна з яких права – відповідає за...

Читати далі...

[Приєднана картинка]Льох може бути насипним, коли не сильно вриваються в землю, потім виливають залізобетонний куб, і насипають земляний шар по боках і зверху. Вихід із цього куба – такий собі коридор, східцями вверх, ще називають горловина. Такі льохи були в кінці вулиці Степової, де підземні води близько до поверхні, бо низина. Льох може бути похідним. Це коли залізобетонний куб вмуровують в землю на кілька метрів. Горловина така ж як і у насипного. Перевага такого льоху, що він...

Читати далі...

[Приєднана картинка]Першими спрацювали рефлекси, свідомість увімкнулась потім. Із середини, з самого низу живота на старий лінолеум виривалась жовто–зелена желеподібна рідина. Текло з роту, з носу і здається капало з очей. Потік був таким щільним, що не можна вдихнути. Коли вже здавалось що мозок от–от відключиться від кисневої недостачі шлунок спустошився, і хлопець нарешті зробив вдих. Повітря не принесло полегшення, було сперте і смердюче, било в голову отруйними парами. Та все ж...

Читати далі...

[Приєднана картинка]Ганна з ранку не знаходила місця. Відчувала, що має трапитись жахливе. І от загинула Іра. Її вбито. Ганна розуміла, хто винний в смерті дівчини. Звісно вбито було дівчину руками Михайла, але хлопець не винен. Його не можна корити, як не можна корити сокиру, яка вп’ялась в людський череп. Винний той, хто тримав сокиру, хто не зумів використати інструмент. Саме вона, Ганна, допустилась помилки накладаючи приворот на телефон. Права була мама, коли намагалась...

Читати далі...

[Приєднана картинка]Навіть після студентських вечірок, де пили «Гримучу Шипучку» змішуючи горілку, шампанське і ще щось, що створювало над відром важку і щільна хмарину, у Михайла не боліла голова так, як цього ранку. Пробудження було таким як в останню мить виринув із засмоктуючої болотяної драговини. Клацаючи зубами, він відгризав повітря з кімнатного простору, що давив на грудну клітину, на живіт. Опустив ноги на підлогу, зі старим пошкрябаним лінолеумом, добрів до вікна. Відчинив. ...

Читати далі...

[Приєднана картинка]Іра весь день не могла вирішити що їй вдягнути. Зранку вдягла свою найкращу сукню, в якій була на випускному. Зробила зачіску, макіяж. Але після обіду, вирішила треба щось інше. Мішка не дурний, подумає чого вона по двору тиняється наче на балу. Вдягла брючний костюм, який придбала для майбутніх уроків в університеті. Вийшло скромніше, краще. Ближче до вечора, коли вже корови мали повертатись з пасовища Іра уявила собі хлопця який весь під...

Читати далі...

[Приєднана картинка]Худоба не варта кормів, що з’їдає. Минули часи коли поля були колгоспні, а весь урожай, що встигну притягти, мій. Зараз земля хоч і роздана мешканцям, та урожай охороняється. Отримав восени свої півтори–дві тони збіжжя – орендної плати, і годуй скотину як хочеш цілий рік. Все, що виростає на городі не варто затрачених часу і зусиль. З весни до осені гни хребта, втрачай свідомість під сонцем, міси грязюку калошами, хоч взагалі не спи, а свої сотки мають бути не гірші...

Читати далі...

[Приєднана картинка] Вулиця була пряма немов стріла, що вилітала з самого центру села в степ. Ошатні білі цегляні будинки, огороджені невисоким металевим парканом. Будувала одна рембригада в останнє десятиліття серпо–молотового правління. В кожному подвір’ї сарай, бо тоді всі тримали господарство, працювали в колгоспі. Однакові будинки, однакові подвір’я, однакові долі. Та тепер корів на вулиці, тримали лиш п’ять родин. Після...

Читати далі...