В льосі

Льох може бути насипним, коли не сильно вриваються в землю, потім виливають залізобетонний куб, і насипають земляний шар по боках і зверху. Вихід із цього куба – такий собі коридор, східцями вверх, ще називають горловина. Такі льохи були в кінці вулиці Степової, де підземні води близько до поверхні, бо низина.

Льох може бути похідним. Це коли залізобетонний куб вмуровують в землю на кілька метрів. Горловина така ж як і у насипного. Перевага такого льоху, що він повністю в землі, це краще теплозбереження і можливість використання даху для вирощування городини. Їх будували на вершині, на початку вулиці Степової.

Ганна лежала на підлозі свого насипного льоху, найгірше, в її випадку це залізобетон. На диво, скотившись з цегляних східців вона не втратила свідомість, навіть, нічого не зламала. Обійшлось синцями та саднами.

До виходу вісім сходинок, отже треба підніматись. Зачинено, спробувала штовхнути плечем, та двері навіть не шатнулись, а біль хвилею пронеслась по тілу. Замка, чи навіть гачка не було, а для щільності Ганна використовувала звичайну дошку. Про злодіїв не хвилювалась, бо не чула, щоб в її селі хоч раз крали овочі чи закрутки, та й хто наважиться лізти на її, відьми, подвір’я з лихими намірами.

Сіла біля дверей на приступку. Задумалась.

Подумати було про що. Чому її чари подіяли не правильно, і зробили з хлопця не закоханого молодика, а монстра. До цього часу з приворотами у неї не виникали жодних проблем. Вона лише підштовхувала людей одне до іншого, а далі вже природа сама вирішувала є в них спільне майбутнє чи ні. Та й до початку, Ганна завжди перевіряла на сумісність, гаданням на кавовій гущі, чи в інший спосіб. У Михайла і Ірини було ідеально. Вони зійшлись би й без неї. Нащо вона встряла? Що саме відбулось, чому все сталось так?

Накладала привороти вона багато разів. Але через телефон працювати довелось вперше. Не зуміла правильно з’єднати стародавні вміння з сучасною технікою.

Чим він такий особливий, що його відрізняє аж настільки, що неможливо передбачити як подіє приворот? Ганна відчула, що вже майже схопила відповідь, та почало сіпати око, в яке вдарив Михайло, коли скидав її в льох. Підвелась, стала поволі спускатись. Кожен крок штрикав в коліно, кожен рух відлунював в ключиці.

Наскільки вона застрягла в цьому залізобетонному мішку невідомо, тож треба підготуватись до як найдовшого перебування. За їжу та пиття хвилюватись нема чого. Консервації повно, є і минулорічна, є і свіжа. Звісно дієта на консервованих огірках, томатах та кабачках здоров’я не добавить, але й з голоду не загнешся. Компотів з яблук, слив та вишеньок вистачить на довго. Там цукор. Цукор це глюкоза, це добре.

Гірше з теплом. Задача льоха зберігати влітку прохолоду. І нажаль, він з нею справляється. Знайшла в кутку кілька мішків. Старі кропив’яні мішки давно вже відійшли в історію. Шкода, бо то була б відмінна накидка. А з цих синтетичних толку не багато. Склала їх в куток, один на плечі. Вмостилась обійнявши коліна.

Отже телефон. Особливий він тим, що над ним працювала маса народу. Не дивлячись на невеличкий розмір, з кожною мікросхемою, з кожною найдрібнішою деталлю працювали різні люди, які можливо що в різних країнах, і кожен залишив частку своєї енергетики, поділився своєю сутністю, тому й приворот розбився, розпорошився, не спрацював як слід.

Ганні здалось, що розуміння своєї помилки додало сил. Вона підхопилась в два кроки забігла на сходинки і з першого поштовху зігнула металеві двері, а з другого розкрила їх навстіж зламав дошку пополам. Бігла, майже не торкаючись землі. Забігла в ліс і побачивши під деревом Ірину в обіймах Михайла вона закричала їм, що не можна було поєднувати старовинні знання із сучасними винаходами.

– Не поєднуються ці речі, так це не працює – кричить Ганна і дивується, чому молодь не звертає на неї жодної уваги.

Не звертає бо, там де щойно вони сиділи, чорний тунель, з якого летять сніжинки. Засипають їй голову, плечі. Сніг поводить себе геть дивно, бо кучугур росте не знизу вгору, як слід було б чекати, а навпаки, зверху донизу. Дивно, думає Ганна стукаючи зубами.

Прокинулась в тому ж кутку, на мішках. Зуби цокотять, повіки важкі, м’язи болять і судомлять. Змусила себе піднятись, зробила кілька присідань. Походила туди–сюди, та на площадці в два на два метри сильно не походиш. Зрештою вдалось відновити кровоток, стало тепліше.

– Привіт – сказала сонячному зайчику, що видовженим колом присів їй на пальці правої ноги – отже вже новий день.

Ганна поглянула вгору, де через вентиляційний отвір, що був виготовлений із старої азбестової труби зазирало в її яму небо. Цей п’ятак синього неба, звичайного неба, що ніхто ніколи не помічає вдихнув в Ганну надію, додав оптимізму, викликав відчуття голоду.

– Схоже час обідати – сказала і обвела свої запаси поглядом Ганна.

Зупинилась на солодкому перці фаршированому рисом. Взяла в руки банку і зрозуміла, що немає чим відкрити. Цього ще не вистачало. Якась тонка бляшанка заважає втамувати голод. Та щоб тебе…

Рвучко вдарила кришкою в металевий край куточка, на якому кріпились полиці з закрутками. Маленький отвір розширила ще двома ударами. Запустила всередину два пальці і з мимовільним хрипом, роздираю шкіру стала шматувати ненависну кришку. Потім, дістаючи трьома пальцями їла мішанину з консервованого перця, розсолу, рису і крові.

З вишневим компотом справа вже пішла краще. Вистачило і однієї дірки, тож вмостившись в обжитому кутку пила компот і продовжила думати, про те, що трапилось.

Розпочалась злива, Ганна любила дощ, а такого потужного водоспаду не було давно. Під дощову дріб думалось краще.

По суті приворот це вплив на підсвідомість. Тобто це гіпнотичний вплив на людину через її органи чуття. Відьма впливає через очі, вуха, інколи ніс або шкіру. Ганна розраховувала приворожити, або ж вплинути гіпнотично на Михайла через дотик до телефону. Енергетика дівчина мала б прямо таки влетіти в кров хлопця, коли він торкнувся телефону. Скоріше за все так і відбулось, але потім сталось ще щось. Що?

Стоп. Яку інформацію може нести в собі телефон молодої дівчини. Будь–яку. Отже, якщо допустити, що там був якийсь негатив, то…

Блискавка. Яскрава до різі в очах, здавалось вдарила саме в вентиляційний отвір і на мить освітила всі нутрощі підземної схованки. Майже відразу грім, потужний і гучний настільки, що банки зацокотіли.

…то цей негатив ліг як фарба на чистий аркуш. Хлопець під дією гіпнозу, вразливий до найменшого потрясіння, пустий як банка з під консервованого перця, наповниться тим, що перше трапиться. Отже він не побіг відразу повертати телефон, а стикнувся з чимось, що витиснуло думки про дівчину на задній план, і змінило його сутність. Принаймні на якийсь час.

Дощ тим часом набув сили. Він вже не розділявся на окремі краплі, а впав на землю окремим водним шаром. Вода вичавлювала вікна, бавилась з сіном, дровами, худобою, допоки та безсило не здавалась невгамовному потоку.

Вода просочилась крізь щілину до льоху і поступово підіймалась все вище. Ганна байдуже спостерігала, як вода поглинула ноги, дійшла до грудей, підіймалась до підборіддя. Ось вже на рівні очей пливе порожня банка з понівеченою кришкою. В банці Михайло докірливо дивиться на неї.

– Тітко Ганно, врятуйте – каже він і продовжує, старечим голосом бабусі Ганни– Ганночко, ти маєш врятувати хлопця. Біжи.

І Ганна, молода дівчинка, струнка з чорним блискучим волоссям біжить щосили квітчастим полем.

Прокинулась під дзвін скла. Сіпнулась ногою, розбила якусь банку. Вже новий день, сонячний зайчик знову на своєму місці. Дощ скінчився не давно, бо в повітрі, навіть тут під землею відчувався додатковий озон, який так приємно вдихати, після природнього оновлення небесною вологою.

Дощ завжди допомагає землі, і людям які на землі. Але він безсилий для тих, хто під землею.

Стоп. Не треба складати руки раніше смерті. Ганна підвелась. М’язи схоплені прохолодою, відмовляли, серце на межі можливості проштовхувало кров по венам. На третій сходинці мусила зупинитись, упершись руками в п’яту, перевести подих. До двері дісталась рачки. Притулилась головою до металу і хвилин п’ять намагалась відновити дихання. Не могла заспокоїтись чи то від повного знесилля, чи через хвилювання.

Саме зараз має все вирішитись, якщо дощ був не достатньо сильний, їй не протягти в цьому мурованому мішку і доби. Підвелась. Оперлась на двері всім тілом, але не допомогло. Хвилювання зникло, поступившись люті. Вона з останніх сил вдарилась в двері руками, головою, грудьми.