Хакеры нашли новую брешь в Windows XP SP2

  • 18.07.10, 19:37
Корпорация
Microsoft в пятницу предупредила пользователей о том, что специалисты
компании зафиксировали уязвимость в операционной системе Windows XP,
связанную с инфицированными USB-накопителями.
Согласно данным корпорации уязвимость затрагивает
Windows XP Service Pack 2. Напомним, что с прошлой недели софтверный
гигант прекратил основную поддержку данной версии системы.

В
описании, размещенном на сайте Microsoft, говорится, что
хакеры используют данную уязвимость уже около месяца. Уязвимость
проявляется в том, что ОС Windows обычно работает с файлами-ярлыками,
которые традиционно размещаются на Рабочем столе или в меню Пуск системы
и как правило эти ярлыки указывают на конкретные локальные файлы или
программы.

В случае с уязвимостью ярлык связан со злонамеренным
программным обеспечением
Stuxnet. Данное семейство злонамеренных программ включает в себя
троянца, который при попадании на компьютер пытается сюда же загрузить и
другие образцы вредоносных программ, в частности руткиты.

В
корпорации говорят, что ярлык связан с удаленным программным
обеспечением и при размещении USB-носителя в системе Windows пытается
автоматически запустить ярлык. Согласно данным Microsoft Trustworthy
Computing, до 15 июля было зафиксировано около 6000 случаев
инфицирования. Первые же данные об этой угрозе появились еще 17 июня.

После исследования проблемы, инженеры корпорации сообщили, что
хакерская система эксплуатирует невозможность Windows правильно
обрабатывать файлы с расширением .ink, применяемым к ярлыкам. За счет
этого, троян даже не нужно запускать пользователю просто нужно открыть
флеш-накопитель в любом файловом менеджере, например в том же
Проводнике.

В сообщении корпорации сказано, что изначально
уязвимость была создана для работы c USB-накопителями, но она также
может распространяться из через сетевые диски или доступные через WebDAV
ресурсы.

Пока в корпорации не говорят, когда будет выпущено
исправление, однако если оно не будет выпущено до следующего
ежемесячного багфикса, то пользователи смогут получить патч лишь 10
августа. Сейчас же пользователи могут защищаться путем отключения
отображения ярлыков на съемных носителях или за счет отключения сервиса
WebClient. Оба метода выполняются через реестр Windows.

Биография Степана Бандеры часть 3

  • 18.07.10, 13:05
Часть 3 Арест Степана Бандеры

Реакция немецких властей на акцию бандеровцев во Львове последовала быстро: 5 июля в Кракове был арестован С. Бандера. а 9-го - во Львове Я. Стецько. В Берлине, куда доставили их для суда, С. Бандере объяснили, что немцы в Украину пришли не как освободители, а как завоеватели, и потребовали публичной отмены Акта возрождения. Не добившись согласия, Бандеру бросили в тюрьму, а через полтора года - в концлагерь Заксенхаузен, где он содержался до 27 августа (по другим источникам - до декабря) 1944 года. Братьев Степана Андрея и Василия в 1942 году в Освенциме забили насмерть. Осенью 1941 года мельниковцы в Киеве также попытались сформировать украинское правительство. Но эта попытка тоже была жестоко пресечена. Было арестовано и в начале 1942 года расстреляно в Бабьем Яру свыше 40 ведущих деятелей ОУН-М, в том числе известная украинская поэтесса 35-летняя Елена Телига, возглавлявшая Союз писателей Украины. К осени 1941 года разрозненные украинские вооруженные отряды Полесья объединились в партизанское соединение "Полесская сечь". По мере развертывания массового нацистского террора на Украине разрастались партизанские отряды. Осенью 1942 года по инициативе ОУН-Б произошло объединение партизанских отрядов бандеровцев, мельниковцев и "Полесской сечи" в Украинскую повстанческую армию (УПА) во главе с одним из организаторов ОУН, высшим офицером недавно распущенного батальона "Нахтигаль" Романом Шухевичем (генерал Тарас Чупринка). В 1943-44 годах численность УПА достигала 100 тыс. бойцов и она контролировала Волынь, Полесье и Галичину. В её составе были отряды других национальностей - азербайджанцев, грузин, казахов и других наций, всего 15 таких отрядов

 УПА вела вооруженную борьбу

не только с нацистскими и советскими войсками, постоянная война шла и с красными партизанами, а на территории Волыни, Полесья и Холмщины исключительно жестокие сражения происходили с польской Армией Крайовой. Этот вооруженный конфликт имел большую предысторию и сопровождался этническими чистками в самой изуверской форме с обеих сторон. ОУН-УПА в конце 1942 года обращалась к советским партизанам с предложением о координации боевых действий против немцев, но договориться не удалось. Неприязненные отношения перешли в вооруженные стычки. А уже в октябре и ноябре 1943 года, например, УПА провела 47 боев с немецкими войсками и 54 с советскими партизанами. До весны 1944 года командование Советской Армии и НКВД пытались изображать симпатию по отношению к украинскому националистическому движению. Однако после изгнания немецких войск с территории Украины советская пропаганда начала отождествлять ОУНовцев с гитлеровцами. С этого времени для ОУН-УПА наступает второй этап борьбы - борьба против Советской Армией. Эта война продолжалась почти 10 лет - до середины 50-х годов

Против УПА вели боевые

действия регулярные войска Советской Армии. Так, в 1946 году произошло около 2 тысяч боев и вооруженных стычек, в 1948 - около 1,5 тысяч. Под Москвой было организовано несколько баз подготовки кадров для борьбы с партизанским движением в Западной Украине. В эти годы среди заключенных ГУЛАГа каждый второй был украинцем. И только после гибели 5 марта 1950 года командующего УПА Романа Шухевича организованное сопротивление в Западной Украине пошло на спад, хотя отдельные отряды и остатки подполья действовали до середины 50-х годов. После выхода из нацистского концлагеря Степану Бандере попасть в Украину уже не удалось. Он занялся делами ОУН. Центральные органы организации после окончания войны находились на территории Западной Германии. На заседании совета руководства ОУН Бандера был избран в бюро руководства, в котором он курировал Заграничные части ОУН. На конференции в 1947 году Степан Бандера был избран руководителем всей Организации украинских националистов. К этому времени в Заграничных частях возникает оппозиция Бандере, которая упрекает его в диктаторских амбициях, а ОУН в том, что она превратилась в неокоммунистическую организацию. После длительных дискуссий Бандера решает подать в отставку и ехать в Украину. Однако отставка принята не была. Конференции ОУН в 1953 и 1955 годах с участием делегатов с Украины вновь избирали Бандеру главой руководства. После войны семья С. Бандеры оказалась в зоне советской оккупации. Под вымышленными фамилиями родственники лидера ОУН были вынуждены скрываться от советских оккупационных властей и агентов КГБ. Некоторое время семья жила в лесу в уединенном домике, в маленькой комнате без электричества, в стесненных условиях Шестилетней Наталье приходилось ходить за шесть километров по лесу в школу. Семья недоедала, дети росли болезненными. В 1948-1950 годах они под вымышленной фамилией жили в лагере для беженцев. Встречи с отцом были так редки, что дети даже забывали его. С начала 50-х годов мать с детьми поселилась в маленьком селе Брайтбрун. Здесь Степан мог бывать чаще, почти каждый день. Несмотря на занятость, отец уделял время для занятий с детьми украинским языком. Брат и сестра в 4-5-летнем возрасте уже умели читать и писать по-украински. С Наталкой Бандера занимался историей, географией и литературой. В 1954 году семья переехала в Мюнхен, где уже жил Степан. 15 октября 1959 года Степан Бандера отпустил охрану и вошел в подъезд дома, в котором он жил с семьей. На лестнице его встретил человек, которого Бандера уже видел ранее в церкви. Из специального пистолета тот выстрелил в лицо Степану Бандере струей раствора цианистого калия. Бандера упал, пакеты с покупками покатились вниз по лестнице. Убийцей оказался агент КГБ 30-летний украинец Богдан Сташинский. Вскоре лично председатель КГБ Шелепин вручил ему в Москве орден "Боевого Красного Знамени". Кроме того Сташинский получил разрешение на брак с немкой из Восточного Берлина. Через месяц после свадьбы, которая состоялась в Берлине, Сташинский был направлен вместе с женой в Москву для продолжения учебы. Прослушивание домашних разговоров с женой дало основание начальству подозревать Сташинского в недостаточной лояльности к советскому режиму. Его отчислили из школы и запретили покидать Москву. Жене Сташинского в связи с предстоящими родами весной 1961 года было разрешено выехать в Восточный Берлин. В начале 1962 года пришло известие о неожиданной смерти ребенка. Для похорон сына Сташинскому была разрешена непродолжительная поездка в Восточный Берлин. Были предприняты усиленные меры по наблюдению за ним. Однако за день до похорон (как раз накануне дня возведения берлинской стены) Сташинскому с женой удалось оторваться от сопровождения, следовавшего на трех автомобилях, и убежать в Западный Берлин. Там он обратился в американское представительство, где сделал признание в убийстве Степана Бандеры, а также в убийстве двумя годами раньше активиста ОУН профессора Л. Ребета. Разразился международный скандал, поскольку на ХХ съезде КПСС в 1956 году СССР официально провозгласил отказ от политики международного терроризма. На суде Сташинский дал показания, что он действовал по указанию руководства СССР. 19 октября 1962 года суд города Карлсруе вынес приговор: 8 лет тюремного заключения строгого режима. Дочь Степана Наталья Бандера своё выступление на суде закончила словами: "Мой незабвенный отец воспитал нас в любви к Богу и Украине. Он был глубоко верующим христианином и погиб за Бога и независимую вольную Украину".

Украиной руководят наследники оккупантов

  • 17.07.10, 18:57

Сегодня в Украине реально не работает ни Декларация о государственном суверенитете, ни Конституция.

Такое мнение высказал бывший нардеп, диссидент Левко Лукьяненко.

"Мы были триста лет под Российской оккупацией, как говорил Ленин, под "тюрьмой народов", и вот нация вырвалась из-под этой тюрьмы народов. Но власть не организовала нормальную, идеологическую, просветительскую работу. Таким образом, не выполняется ни Декларация, ни Конституция ", - отметил он.

По словам Лукьяненко, сейчас Украина находится в ужасном состоянии.

"Ибо с 1919-го Украиной руководят люди, которые происходят от оккупационной администрации, под которой наше государство жило до 1991 года. Духовного, культурного возрождения не произошло, и это все 19 лет так Экономика развалена, люди живут бедно. Состоялась деградация морали. Это все нас не удовлетворяло, и поэтому мы, чувствуя, что власть не является украинской, она не думаю об Украине, у нее в душе нет украинскости, она не болеет за Украину, поэтому мы встали и запели: "Нам пора не ляхам служить, а для Украины жить ", - добавил Лукьяненко в комментарии корреспонденту Gazeta.ua.

Напомним, что после трансляции выступления президента Виктора Януковича в парламенте по поводу 20-й годовщины со дня провозглашения Декларации о суверенитете, бывшие депутаты и "бютовцы" спели песню на стихи Ивана Франко: "Не пора братья, не пора ..."


20%, 4 голоси

80%, 16 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Жена Ющенко провернула аферу №1

  • 16.07.10, 12:09
Член НУНС Геннадий Москаль считает, прежде чем начать сольную политическую карьеру, экс-первой леди Екатерине Ющенко необходимо отсидеть в тюрьме.

"Госпоже Екатерине, жене господина Ющенко, прежде чем начать собственную политическую карьеру, нужно хоть немножко отсидеть в тюрьме за то, что она обманула самых незащищенных в стране граждан — онкобольных детей, когда пообещала построить "Больницу будущего", — считает Геннадий Москаль. Об этом сообщили в пресс-службе "Народной Самообороны".

Депутат рассказывает, что Фонд Екатерины Чумаченко "Украина 3000" собирал на строительство больницы деньги с бизнесменов, предпринимателей и влиятельных людей. Этому способствовал статус первой леди. Москаль заверил, что о сборе средств на строительство знает не по слухам, сообщают "Вечерние Вести".

"Никто не мог отказать жене президента, причем вся эта команда действовала нагло. Но больницы на сегодня — нет, а деньги — пропали. Так что госпоже Екатерине нужно брать свечу в руки, идти к церкви и стоять на коленях годами, чтобы отмолить свою ложь перед обществом и народом. Такого свинства еще не было за все времена независимости Украины", — считает "самооборонец".

"И почему этой историей не займется прокуратура и правоохранительные органы? Другую такую аферу в Украине я не знаю! Это, по-видимому, афера №1", — добавил депутат.

Неизвестные страницы биографии Шухевича

  • 12.07.10, 16:18
РОМАН ШУХЕВИЧ

  5 березня 1950 р., загинув легендарний Роман Шухевич - головний командир УПА Тарас Чупринка, Тур, Роман Лозовський, Чернець, Туча, Степан, Щука, Дзвін - усі ці псевдо належать одній особі - генерал-хорунжому, головному командирові Української Повстанської Армії, голові Генерального секретаріату Української Головної Визвольної Ради та голові Проводу ОУН (від травня 1943 року) - Романові Шухевичу. З усіма цими почесними званнями Шухевич залишався до дня його загибелі, що сталася у сутичці з спецгрупою МГБ 5 березня 1950 року біля села Білогорща поблизу Львова. Народжений 7 лютого 1907 року в Краківцях Яворівського району Львівської області, син повітового судді рано долучився до національно-визвольної діяльності. Великий вплив на молодого Шухевича мали громадський та військовий діяч, відомий оборонець у судових політичних процесах УВО та ОУН, адвокат Степан Шухевич та визначний громадський діяч, етнограф, педагог і публіцист Володимир Шухевич.  Двадцятидвохрічним юнаком долучився Роман Шухевич до осмисленої звитяжної борні за державницьку мрію про незалежність. З 1929 року він вступив до Організації українських націоналістів, а з 1930 по 1934 рік обіймав посаду бойового референта Крайової екзекутиви на західноукраїнських землях. Як пізніше згадував ветеран націоналістичного руху Петро Дужий, "полковник Коновалець у 1933 році остаточно переконався, що Роман Шухевич - не тільки бойовик-революціонер, прекрасний організатор підпільних формацій, а й політик". Не оминули Шухевича і випробовування на фізичну стійкість під час перебування покарання за ідею у ворожих тюрмах. За революційну діяльність по визволенню України Шухевич піддавався переслідуванням та репресіям з боку польської окупаційної влади - рік (з 1934-го по 1935-й) він був політичним в'язнем концтабору у Березі Картузькій, пізніше - у польській тюрмі.  Після мадярської окупації Закарпаття та після падіння Польщі під німецькою навалою Роман Шухевич у 1940 році брав активну участь у створенні Революційного проводу ОУН, який очолив Степан Бандера. Початок Другої світової війни ознаменував новий етап у національно-визвольній боротьбі українського народу за свою незалежність. У цих воєнно- політичних умовах у березні 1941 року українські військовики-патріоти вирішили створити національні Збройні сили у вигляді дружин українських націоналістів. Після проголошення Акта відновлення Української держави (ініціатори якого були незабаром схоплені німцями) Роман Шухевич призначається на посаду заступника військового міністра Українського державного правління. Але з початком бойових дій на території України між німцями та більшовиками німецька окупаційна влада повністю перекреслила надії українців на створення власної держави, інтернувала українські військові формування... З березня 1943 року Шухевич стає військовим референтом проводу ОУН. На нараді ОУН від 11 - 13 травня 1943 року було попередньо вирішено замінити пост одноосібного керівника ОУН.  "Ставши у травні 1943 року головою Бюро Проводу ОУН, Шухевич залучив до своєї команди приблизно 20 тисяч членів та юнаків ОУН і, посередньо, також частини УПА. Головну команду УПА він перебрав 27 січня 1944 року, рішенням Головного військового штабу. На той час число вояків і старшин УПА, включаючи туди також відділи Української Народної Самооборони (УНС) в Галичині, сягало 20 тисяч". ("Сучасність", січень, 1976). Таким чином, об'єднавши в особі Шухевича найвищі пости тодішнього українського визвольного руху (який налічував близько 50 тис. організованих членів ОУН та вояків УПА), після створення у липні 1944 року Української Головної Визвольної Ради цей рух визначив напрями боротьби в умовах нової більшовицької окупації. Сучасники Шухевича згадують, що "він був вільним від комплексів і легко встановлював зв'язки з людьми, був з природи людиною веселої вдачі, твердо обстоював свої погляди, але не відмовлявся їх ревізувати у зустрічі з переконливими аргументами" (Мирослав Прокоп) і "Боротьба за волю українського народу, за його суверенне державне існування і розквіт стала змістом життя Романа Шухевича - людини виняткового гарту" (Петро Дужий).  Шухевич до дня загибелі керував визвольною боротьбою на українських землях і завдяки його непересічному політичному і військовому талантові, силі духу і характеру ця боротьба мала організовані, а в перші повоєнні роки - масові форми повстанських дій. Радянські історики твердили, що лише від 1944 по 1946 рік загинуло більш, як 56 тис. так званих "бандерівців", 108 тис. осіб потрапили в полон. Вочевидь, репресіям було піддано значне число мирних жителів Західної України. Численні втрати та довгий період боротьби вказують на те, що під керівництвом Романа Шухевича було зорганізовано масовий опір окупантам, як також і те, що формація ОУН-УПА УГВР, очолювана Шухевичем, мала широку народну підтримку. На превеликий жаль, на сьогодні ще немає ґрунтовної політичної біографії Романа Шухевича, переважають здебільшого нариси, в яких беруть гору іконографічні тенденції, хоча така людина, як Роман Шухевич, "іконопису" не потребує, за нього говорять його діла, які Україна пам'ятатиме завжди.

Ніякого досьє <br>на Шухевича в Ізраїлі не існує
І смішно, і страшно, коли віце-прем’єр з гуманітарних питань поширює дезінформацію... СРСР, Англія, Франція співпрацювали з фашистською Німеччиною, то чому українцям не можна?.. Росія боїться програти інформаційну війну, бо стане зрозумілою її роль в історії України...

Володимир В’ятрович співробітник Інституту національної пам’яті, радник голови СБУ, дослідник історії Української повстанської армії та біографії головнокомандуючого УПА, Героя України Романа Шухевича відповів на запитання УНІАН. І СМІШНО, І СТРАШНО, КОЛИ ВІЦЕ-ПРЕМ’ЄР З ГУМАНІТАРНИХ ПИТАНЬ ПОШИРЮЄ ДЕЗІНФОРМАЦІЮ Коли торік відзначалося сторіччя від дня народження Романа Шухевича, гуманітарний віце-прем’єр уряду Януковича Дмитро Табачник заявив, що він до такого святкування ставиться з огидою. Процитую майже дослівно: “Це ж яким треба бути спеціальним капітаном, щоб його привозили до Гітлера і він отримував з його рук орден...” Мне дивує як історика, що мій колега, доктор історичних наук, оперує байками про те, що Шухевич був нагороджений залізним хрестом. Є опубліковані списки всіх нагороджених залізним хрестом: можна зайти в Інтернет і подивитися, що серед нагороджених немає Шухевича. Супутньою цій є байка про те, що нібито хрест вручав йому Гітлер. Це і смішно, і страшно слухати, коли державний чиновник такого рівня, як віце-прем’єр з гуманітарних питань, дозволяє собі поширювати таку дезінформацію. За такі речі він як чиновник мав би відповідати, а як історик – вважатися цілком скомпрометованим. Бо жодної історичної підстави для цього твердження немає. Сторічний ювілей треба було святкувати. Шухевич – одна з ключових осіб двадцятого століття. В інших країнах таких героїв було сотні, і саме вони є орієнтирами для нації. Українці мають право називати героями тих, хто воював за свободу своєї країни. Романові Шухевичу дорікають: у нього, мовляв, на руках кров, але ж головне завдання військового – воювати... У 40-50-ті роки ХХ століття поставити на порядок денний питання про створення Української держави можна було тільки шляхом збройної боротьби. Ніхто не збирався слухати українців в парламентах і надавати їм права, єдиним способом привернути до себе увагу було збройне повстання. Можна сказати що, обираючи між двома режимами – радянським та німецьким, Шухевич обрав той, який обіцяв незалежність Україні? Роман Шухевич співпрацював з німцями, я маю на увазі саме створення легіону «Нахтігаль» узимку 1941 року, а також у 1942 році, коли після розформування «Нахтігалю» було створено батальйон «Шуцманшафт 201». Український визвольний рух, який ставив собі за мету створення незалежної Української держави, мав право обирати союзників. Тим союзником було обрано Німеччину. Чому? Бо це була єдина сила, яка претендувала на перегляд геополітичних умов, котрі існували в Європі на той час. Це був чітко антирадянський рух, а на той момент Україна була окупована радянською владою. Проте після 30 червня 1941 року, коли німці не прийняли Акт відновлення незалежності України й створення уряду Стецька, коли почалися репресії проти керівництва Організації українських націоналістів, то ОУН переходить на антинімецькі рейки. З початком 1943 року Роман Шухевич стає до лав УПА та зі зброю в руках бореться проти німців. Ви як дослідник намагаєтеся уникати якихось сторінок біографії Шухевича, які у нашій свідомості вважаються гріхом. Навіть якщо Шухевич і співпрацював з Абвером з 1939 року, як пишуть у Росії, то що тут крамольного? Керівництво СРСР тоді активно співпрацювало з Вермахтом, то чому Шухевич не міг співпрацювати з Абвером?

Шухевич мав право як особистість співпрацювати з розвідкою. Нам важливо не уникати цього моменту, а оцінювати мету, яку він ставив перед собою. Мета була єдина – створення збройної частини, яка може згодом стати ядром української армії. Дуже багато старшин «Нахтігалю» потім стали командирами УПА. І чому Франція та Британія мали право протягом 1938–1939 років співпрацювати з Німеччиною, чому Радянський Союз мав право співпрацювати з Німеччиною протягом 1939–1941 років? Але чому українці засадничо не мали права співпрацювати з німцями? Наголошу, що мова йде про період, коли німці ще не встигли показати свого звірячого обличчя і сприймалися як визволителі від радянської влади. Коли Шухевич зрозумів це, а також те, що німці не виконали домовленостей, він почав воювати з ними. ОУН–УПА — це та сила, яка відважилася кинути виклик обом тоталітаризмам: і німецькому, і радянському. Навіть Черчілль пішов на компроміс із одним злом, аби побороти друге. І вже 1946 році він зрозумів, що вони, знищивши одного монстра, утвердили іншого. Чому Шухевич, усвідомивши, що німці обманули його і що верхівка ОУН арештована, зразу не повернув зброю проти німців? Давайте говорити про реальні речі. Роман Шухевич мав під собою сімсот вояків, а Вермахт мав на той час близько півмільйона. Повернути в 1941 році зброю відверто проти Вермахту й сказати: тепер ми як військові формування «Роланд» і «Нахтігаль» воюємо проти Вермахту, – означало бути знищеним на місці. Вони подали петицію на командування Вермахту про те, що бійці припиняють виконувати накази. Німеччина ж не захотіла, аби українці почали виконувати роль незалежного політичного чинника, після цього хлопців з «Нахтігалю» відправили в табори перепідготовки, де вони фактично перебували в статусі полонених, яких у кожен момент могли розстріляти. До кінця 1942 року вояки мали підписаний контракт, який зобов’язував їх залишатися в лавах батальйону «Шуцманшафт». Коли контракт закінчився, ці люди заявили: ми більше з вами служити не будемо. Багатьом із них це коштувало життя. Шухевича тоді повезли до Львова, і він, розуміючи, що його очікує, утік з-під варти. Після цього Шухевич під час окупації України Німеччиною (у 1943–1944 роки) очолював УПА, головним фронтом якої була збройна боротьба проти німців. Є тисячі документів, які це підтверджують. Коли ми починаємо говорити з російською стороною про це мовою документів, то дискусії припиняються. Усе, що каже російська сторона і проросійські сили в Україні, спирається лише на стереотипи радянської епохи. Стверджують, що після 1942 року, Шухевич воював проти білоруських партизанів та поляків. Батальйон «Шуцманшафт», де були колишні представники «Нахтігалю», у тому числі Роман Шухевич, припинив свою діяльність у кінці 1942 року. Після цього більшість хлопців влилася в Українську повстанську армію. А от чи були радянські партизани в 1942 році в Білорусі? Василь Биков пише, що були... Василь Биков – письменник. Подивіться документи. Документи кажуть, що то були спеціальні диверсійні групи, створені під керівництвом НКВД, які засилалися в німецький тил для проведення антинімецьких дій. Називати їх партизанами важко, бо партизани – це спротив, організований місцевим населенням.

 

МИ ЇЗДИЛИ В ІЗРАЇЛЬ ПОБАЧИТИ “ДОСЬЄ” ПРОТИ ШУХЕВИЧА, А ЙОГО ПРОСТО НЕ ІСНУЄ У цьому році під час візиту в Ізраїль нашого Президента співробітник меморіального комплексу Яд-Вашем сказав, що Шухевич знищував євреїв. Потім, після урядової поїздки до Ізраїлю, з’явилося спростування – що нібито в архівах Ізраїлю нічого компрометуючого нема. Чи не могли західні прихильники демократії заради підтримки Ющенка попросити Ізраїль не оприлюднювати ці документи щодо Шухевича? Ні... Радше можна припустити, що на декого в Ізраїлі, зокрема на співробітника меморіального комплексу Яд-Вашем Йосифа Лапіда, вплинули російські представники, прихильники гіпотези про «банди УПА», і в результаті виплило “досьє на Шухевича”, яке начебто містить документи, котрі доводять його участь в антиєврейських акціях (про наявність такого “досьє” співробітник меморіалу заявив Президентові України під час його візиту в Ізраїль. – Авт.). Ми, тобто урядова делегація приїжджали спеціально до Ізраїлю ознайомитися з цим “досьє” й зустрітися з людиною, яка мала відвагу сказати Президентові Ющенку про “документи”. Проте Йосиф Лапід, на жаль, не з’явився не зустріч. Я хотів поспілкуватися з ним, мені було вкрай цікаво подивитися документи... Чому цього не було зроблено? Ані документів, ані пана Лапіда... В Ізраїлі чомусь домінують абсолютно радянські стереотипи. Нам передали два радянських документи КДБ, але ми надали чіткі матеріали – інструкції, як творилися такі “документи”. А творилися вони вже через десятки років після самих подій... Чи написана історично вивірена біографія Шухевича? Ні... Не створено наукової бази для дослідження історії України двадцятого століття. У нас нема єдиної концепції новітньої історії України. Натомість є еклектика між радянською концепцією та новими національними віяннями. До останніх років політичну владу в України представляли вихованці радянського режиму, вони й формували запит на історіографію еклектичного характеру. Ця ситуація частково змінилася з приходом Ющенка: деякі зміни відбуваються, але дуже повільно. Історична наука зараз також багато в чому представлена людьми, які писали оди Сталіну й формували радянську історичну пам’ять. І зараз їм дуже важко визнати: те, що вони писали протягом усього життя, – нічого не варте. РОСІЯ БОЇТЬСЯ ПРОГРАТИ ІНФОРМАЦІЙНУ ВІЙНУ, БО ВІДРАЗУ СТАНЕ ЗРОЗУМІЛОЮ ЇЇ РОЛЬ В ІСТОРІЇ УКРАЇНИ Чому російський Інтернет завалений розповідями про те, що Шухевич влаштовував погроми, і нема аналогічних сторінок з альтернативною інформацією? Історична пам’ять – це арена інформаційної війни. А ця війна – одна з основ російської політики. Вона полягає в тому, що Україна не має права на незалежний погляд на свою історію. Росія веде проти нас інформаційну війну тому, що в разі поразки буде зрозуміла роль Росії для нашої історії. Буде зрозуміло, що Росія несла в Україну колоніалізм. І це дуже ослабить можливості впливу Росії на нашу сучасну політику. Чи можете як історик відповідально сказати: Шухевич не вчиняв єврейських погромів? Так. Так само, Ви можете сказати, що Шухевич не вбивав мирне населення, білорусів та поляків? Дуже цікаве запитання щодо мирного населення в партизанській війні... Якщо говорити про регулярну війну, непартизанську, то вояк від вояка відрізняється уніформою. Чи вважати мирним населенням поляків чи білорусів, які вдень працюють як звичайні селяни, а ввечері озброюються і нападають на село, незалежно, хто це – поляки чи українці? З автоматом — він вояк, із сапкою – мирне населення. Коли його в сутичці вбивають, то він мирне чи немирне населення? Історія боротьби УПА проти німців може стати потужною антитезою сьогоднішньому гаслу “про реабілітацію гітлерівських “пособников”. Про боротьбу УПА проти німців є п’ять чи шість томів збірників матеріалів, виданих в Україні. Перші командири УПА, які їх творили, загинули у боях проти німців. Є чотиритомне видання Косика, професора Сорбонни, який працював у німецьких архівах, опублікував чотири томи документів, які кажуть про те, як УПА воювала проти німців. Є звіти радянських істориків, видані в нас, де написано: “Однозначно установлено, что националисти бьют немцев”. Це ж є і в наукових роботах радянських історіографів.

 

Шухевичу приписують фразу: «Ті, хто беззастережно прийняли радянську владу, мають бути знищені». Покажіть джерело... Бандері приписують слова: «Наша влада повинна бути страшною». І замовчують продовження цієї ж фрази: “Влада має бути страшною до наших ворогів» і так далі... Є ще “славнозвісна” теза, що УПА засуджена Нюрнберзьким процесом... Візьміть будь-яке видання матеріалів Нюрнберзького процесу, і якщо ви знайдете там абревіатуру УПА, то я особисто подарую вам приз. Ще росіяни стверджують, що УПА після 1942 року – це “проект Абверу”... Ну це просто абсурд! “Проект Абверу”, придуманий для боротьби з Вермахтом? А чому ж німці самі писали про себе, що вони борються проти УПА? Міста Мізоч, Висоцьке й Колки були звільнені від німців, там творилися повстанські республіки. Не раджу ковтати те, що готує радянська пропаганда. Мені здається, що ми слабші в цій інформаційній війні, бо в нас Шухевичем займається один історик, та ще й пов’язаний з СБУ... Ну, по-перше, не один історик. А по-друге, я працюю в СБУ з 9 січня цього року, а тематикою УПА займаюся понад десять років. Є закон України про національну безпеку, згідно з яким поширення завідомо неправдивої інформації, яка дестабілізує ситуацію в України, є однією з загроз національній безпеці. А що робиться зараз? На дезінформації про УПА розхитується ситуація в Україні. Спеціально нагнітається протистояння, яке базується на брехні. Крім того, я пішов у СБУ, бо архів цієї служби є найбільшим сховищем матеріалів про ОУН–УПА. І ці матеріали мають “працювати”, цими документами ми повинні спростувати всі стереотипи щодо ОУН–УПА.

Голодные годы Украины

  • 10.07.10, 23:34
История Украины несет в своей памяти голодные годы со времен Киевской Руси. Были они и в 1833-34, 1844-46, 1855, 1912 гг. Однако это были стихийные бедствия, которые лишь местами приводили к лишению населения пищевого минимума. Но чтобы умышленно организовывались условия голодомора, как наказание за непослушание, такого человеческая память не знает. Даже вынесение смертного приговора уступает мерой своей жестокости перед явлением продуманной тотальной организации безжалостного выморивания ни в чем не повинных людей, лишая их съестных припасов. Такое выморивание в Украине, которая известна благоприятными природными условиями - происходило в своем апогее по меньшей мере трижды: в 1921, 1932-33, 1946-47 гг. В три присеста смерть забрала, по разным оценкам, от 10 до 15 миллионов жизней украинцев. Львиная доля смертей (около 8 млн. человек), сточившая генофонд нации, пришлась на голод 1932-1933 гг, ставший крупнейшей трагедией Украины за ее многовековую историю. Мало кто знает, что в преддверие этого страшного события в Украине была проведена тотальная чистка потенциальных лидеров восстаний. В августе 1930-го по надуманным обвинениям начались массовые аресты бывших белогвардейцев и петлюровцев, вернувшихся в СССР. Суд был скорым, и более 5 тысяч человек получили ВМН - расстрел. В начале 1931 года грянула повальная чистка частей РККА, а также представителей интеллигенции - вчерашних царских офицеров. В Украине было сфабриковано дело "Весна", по которому осудили более двух тысяч бывших офицеров, как служивших на тот момент у красных, так и давно оставивших службу. Больше всего ОГПУ боялось территориальных дивизий РККА, комплектовавшихся по национальному признаку, поэтому самой суровой чистке подверглись украинские национальные формирования РККА, а также штаб Украинского округа. По Украине прокатилась волна арестов бывших офицеров, помещиков и простых людей, потенциально опасных для советской власти. Вместе с ними брали и недовольных коллективизацией крестьян. До сих пор сложно установить общее количество репрессированных, но речь идет, по-видимому, о нескольких десятках тысяч. К концу 1931 года в Украину стали подтягивать части из центральных регионов России, а в начале 1932-го сюда же была переброшена знаменитая 1-я Конная армия. Зачем? В свете надвигавшихся событий об этом догадаться уже несложно. По данным историков, голод в 1932-1933 годах, получивший название "Великий голодомор", был спровоцирован искусственно. Осенью 1931 года Сталин приказал в богатых хлебом областях Украины отбирать у крестьян весь урожай зерна. Государство наложило в Украине не соответствующие урожаю нормы сдачи зерна. Начавшийся в 1932 году голод продолжался до жатвы 1933 года. Искусственно созданный голод поддерживался блокадой: Украина подверглась изоляции, никакая информация оттуда не доходила. Дороги, по которым крестьяне пытались добраться до городов, перекрывались. 24 января 1933 года союзный ЦК обвинил компартию Украины в провале сбора зерна, в притуплении большевистской бдительности. В Украину направили секретаря ЦК Постышева, который вместе с первым секретарем ЦК КП(б)У Косиором и начальником ОГПУ Украины Балицким сместил 237 секретарей райкомов, 249 председателей райисполкомов, свыше половины председателей колхозов. Голодное население не выпускалось за пределы сел. Солдаты ОГПУ окружали населенные пункты, выгребали зерно. В начале марта 1933 г смерть от голода приняла массовые масштабы. Уровень смертности в различных областях Украины колебался от 10 до 100 %. От голода в Украине умерло около 5 млн человек (пятая часть тогдашнего сельского населения Украины). Села были завалены трупами людей. Каннибализм разрастался в ужасающих масштабах - матери ели своих детей. В секретном циркуляре от 22 мая 1932 года, подписанном зам. начальника ГПУ Украины Карлсоном, значилось: "Поскольку в Уголовном кодексе нет статьи о каннибализме, все обвиняемые в этом должны быть немедленно доставлены в местное отделение ГПУ". Советское правительство полностью отрицало информацию о голоде на Украине в 1932-33 гг., так как хлеб, вывезенный из голодающих районов, бесперебойно шел в уплату германских кредитов. 27 ноября 1932 г. Сталин на совместном заседании Политбюро и ЦИКа объяснил трудности с заготовками хлеба "проникновением в колхозы антисоветских элементов, которые организовали саботаж и срывы". Газета "Правда" от 4 и 8 декабря 1932 г. призывала к решительной борьбе с кулаками, особенно на Украине. В числе виновных в этом бедствии кроме Сталина называют председателя СНК Молотова и Политбюро ЦК ВКП(б) в составе Кагановича, Ворошилова, Калинина, Орджоникидзе, Куйбышева, Кирова, Андреева, Рудзутака. Мнение, будто голод был вызван резким увеличением экспорта зерна для покупки западного промышленного оборудования, неверно: в 1932 г. экспорт был резко сокращен - всего 1,8 млн т против 4,8 в 1930 и 5,2 млн т в 1931 г., а в конце 1934 г. - вообще прекращен. Не были чрезмерными и государственные заготовки - они составляли менее 1/3 урожая. Причина голода, видимо, кроется в том, что зерно у колхозов изымали в приказном порядке и хранили его на элеваторах, а возникший хаос не позволил быстро спасти положение. Насильственная коллективизация привела к падению сельскохозяйственного производства - в 1933 г. снижение сборов зерна. составило 68,4 млн т против 83,5 т в 1930 г., поголовье коров и лошадей уменьшилось вдвое, овец - втрое. В марте 1933 г. состоялся судебный процесс против ряда работников Наркомзема СССР как виновных в возникновении голода. Во многих населенных пунктах сооружены памятники жертвам голодомора. На горе Зажуры в Лубенском районе, вблизи Мгарского Спасо-Преображенского монастыря, сооружен Мемориал народной скорби "Голодомор-33". Его доминантой является насыпной курган, над ним установлен большой колокол, который завершается Крестом. На колоколе надпись: "Голодомор-1933 - когда уходит один человек - с ним умирает мир. Когда же миллионы идут в пропасть, тогда умирает уже целая Галактика". --------------------------------------------------------------------------------------------------

Голод 1946-1947 гг. в Украине

Третий советский голод в Украине тоталитарная "партия-государство" СССР совершила после страшной разрушительной войны, которая дважды огнем и кровью прошла украинской землей. Создание голода происходило путем ограбления села через осуществление репрессивной хлебозаготовительной и налоговой политики, насильнические зернопоставки в засушливые неурожайные послевоенные года.

Верхняя власть общества во главе с диктатором И. Сталиным, как и раньше, использовала село как "донора" для восстановления промышленности, восстановление военно-промышленного комплекса. Демонстрируя мифические"преимущества" социализма и стремясь прежде государств Западной Европы, тоже охваченных засухой, отменить карточную систему, создавали "резервы зерна", а также поставляли хлеб будущим союзникам - странам новосоздаваемого "социалистического лагеря". Для осуществления своих имперских целей в условиях экономики нерыночного типа через механизм административно-командной системы, усиление репрессий московская верхушка викачувала хлеб из села.

Непосильный план хлебозаготовок на 1946 год - 340 млн. пудов хлеба - выполнить Украине было невозможно. Но вместо снижения этот план в июле 1946 г. 23 областям: Запорожской, Сталинской, Днепропетровской, Киевской, Винницкой и др. было повышено.Изъятие зерна и другой сельскохозяйственной продукции, мизерная выдача или невыдача совсем зерна колхозникам на заработанные тяжелой работой трудодни, выбивания непосильных налогов, наложенных на приусадебные хозяйства крестьян, вызвали почти по всей Украине голод, который быстро распространялся. Однако в августе 1946 г. под давлением центра руководство УССР снова повысило хлебозаготовительный план Сталинской, Запорожской, Днепропетровской, Одесской, Винницкой, Николаевской, Каменец-Подольской, Херсонской, Черниговской и др. областям.  Таким образом для Украины план хлебозаготовок было увеличено до 362 млн. 750 тыс. пудов. Несмотря на жесткое действие вертикали:

центр - республика - область - район - сельсовет - колхоз, деятельность партийно-командного аппарата, десятков тысяч специальных уполномоченных с хлібозаготівель, зерно к государственной "амбара" поступало не теми темпами, на которые рассчитывал центр. При тотальной «викачці» из украинского села всего выращенного план было выполнено на 62,4%. Й. Сталин, его ближайшее окружение: В. Молотов, Г. Маленков, Л. Каганович усматривали в невыполнении плана не недород и голод, а неудовлетворительную работу партийных організацій, советских органов, голов колхозов и самых колгоспників, обвиняя их в "антибольшевистскому произойленные к политике хлібозаготівель", "саботаже", "разворовывании", "разбазаривании" хлеба и т.п.. Украинские крестьяне, на мысль "вождя народов" и вельмож, нуждались в перевоспитании как такие, что находились на оккупированной территории и "испытали влияние чужой идеологии". Такого рода обвинения вызвали репрессии к областным и районным партийным и советским руководителям, головам колхозов І непосредственно трудовых колхозников Директиви-постановления центра разрешали выдавать колхозникам на трудодни лишь 15% от сданного зерна при условии выполнения колхозом плана хлебозаготовок. А голод ставав массовым. Однако вместо помощи со стороны государства населения Украины, более всего сельское, испытало жестокого репрессивного удара. Под поводом "экономии в расходовании хлеба" за союзными и на их выполнение республиканскими партийно-государственными постановлениями с 1 октября 1946 г. из централизованного снабжения за хлебными карточками было снято свыше 3 млн. 500 тыс. людей, из них около 2 млн. 900 тыс. сельских жителей, с бедствием голода крестьяне были оставлены и сам на сам. В городах пайкового хлеба было освободено много иждивенцев и детей, более всего - в Сталинской, Днепропетровской, Харьковской, Ворошиловградской, Одесской областях. Партийно-советская элита поставлялась через систему закрытых спецподразделениях.

Злейшим голод был зимой и весной 1947 г., превратившись на голодомор. Выбитая из голодающего украинского села сельхозпродукция отправлялась в разные регионы империи. Украина была главным поставщиком зерна для г. Ленинграда, ряда областей РРФСР, овощей - для Москвы. Именно в то время, когда люди в Украине голодали и умирали голодной смертью, много хлеба вывозилось за границу. За 1946-1947 г.г. у страны Западной Европы: Польшу, Чехословакию, Болгарию, Германию, Францию и др. со СССР было экспортировано 2,5 млн. т зерна. Министр заготовок СССР Двинский сообщал телеграммой 5 сентября 1947 г. секретарю ЦК КП(б)В Л. Кагановичу: "Наметили дополнительно вывезти за границы Украины 267 тыс. т зерна, которые в порядке перемещения госрезерва 208 тыс. т, что оформляются Министерством продрезервов. Таким образом, общий вывоз зерна за границы Украины в сентябре приходится до одного миллиона тонн". Трудное время охватило почти всю Украину за исключением ряда западных областей. Смертельных мучений голода испытали земледельцы южных областей УССР: Херсонской, Николаевской, Запорожской, Днепропетровской. Своими страшными тисками сжимал голод населения Поднепровье - Полтавской, Киевской, Черниговской, Кировоградской областей. Тяжело терпели от голода жители сел и мост Винницкой, Каменец-Подольской, Сталинской, Ворошиловградской, Харьковской, Сумской, Житомирской областей. В западному регионе, где крестьяне собрали неплохой урожай, отряды УПА, организовывая сопротивление вывозу зерна, призвали население помогать голодающим, которые ехали туда по хлеб. "Западняки" спасали от голода не только своих земляков - украинцев, а и россиян, белорусов, молдаванинов, которые, обходя заградительные отряды милиции, пробивались с голодающих областей РРФСР, Молдавии и Белоруссии за спасением, и находили его. Но страдали от голода и жители западных областей. Более всего - Измаильской и Черновицкой, где в то время проходила насильническая колективізація. Семьям, вступающим к колхозам, выдавали по 200 кг зерна, и они выживали, другие - голодали, часто гибли. В этих двух областях того времени смертность превышала рождаемость. Высочайшей в них была детская смертность. Голодающие вынужденные были употреблять в пищу разные суррогаты, траву, листву деревьев, мясо погибших животных, сусликов и т.п.. Доходило и к каннибализму. Состоянием на 2 июля 1947 г. в Украине начислялось свыше 1 млн. 154 тыс. изможденных голодом людей - дистрофиков. В голодоморному вире погибали в основному крестьяне-земледельцы, рабочие. Страдали и умирали в селах и городах Украины люди разных национальностей - украинцы, россияне, еврее, болгары, гагаузы, др. От искусственного рукотворного голода по неполным данным погибло в Украине свыше 1 млн. людей. Тоталитарной властью голод замалчивался.

Литература и источники:

1. Маковійчук И.М., Пилявець Ю.Г. Голод на Украине в 1946-1947 годах //

Украинский исторический журнал. - 1990. - № 8.

2. Білас И.Г. Голокост на Украине в 1946-1947 г.г. Особенности деятельности

карательного аппарата // Научный сборник Украинского Свободного Университета.

Юбилейное издание по поводу 70-ліття УВУ. - Мюнхен. - 1992.

3. Веселова О.М., Панчєнко П.П. Еще одна трагическая страница истории Украины. Голод

в Украине 1946-1947 лет // Украинский исторический журнал. - 1995. - № 6: 1996.

- №№ 1,2.

4. Голод в Украине 1946-1947: Документы и материалы. - Киев-Нью-Йорк. - Вид-во

М.П.Коць. - 1996. - 376 с.

------------------------------------------------------------------------------------------------ Политические голодоморы

20 век ознаменовался искусственно вызванными голодоморами. В октябре 1984 года Конгресс США провозгласил 4 ноября Днем памяти о великом голоде на Украине в 1933 году. В прокламации ко Дню памяти говорилось: «Украинский голод 1932—1933 гг. был трагической главой в истории Украины особенно потому, что он имел место не из-за стихийного бедствия, а был искусственно вызван заранее обдуманной политикой» [*3]. В Украине ежедневно умирали около 25 тысяч человек. Искусственно созданный голодомор страшным смерчем пронесся не только по Украине, но и по хозяйствам Дона, Кубани, Поволжья, Тамбова, Курска, Южного Урала, Северного Казахстана, Грузии… Точное число погибших до сих пор неизвестно, но по уже имеющимся данным в Украине это более 7 миллионов человек, в России — около 4 миллионов [*4]. Несмотря на страшный голод, с Украины вывозились тонны зерна, сахара (по опубликованным данным, в частности, в Польше по приказу правительства украинским сахаром откармливали свиней, поскольку поступило его множество). Умирающим людям не разрешалось взять с поля ни одного колоска. В августе 1932 года была введена даже смертная казнь для тех, кто собирал на колхозном поле колоски для своих умирающих от голода детей. Так, в течение 5 месяцев были расстреляны 2110 человек «расхитителей» колхозной собственности, а еще более 52 000 приговорены к тюремному заключению. По приказу правительства сотрудники НКВД прочесывали деревни дом за домом, забирая любые продукты. Это был настоящий геноцид против своего народа, устроенный Сталиным с целью сломить, запугать людей, приучить их к безропотному подчинению. Этот урок вождя взяли на вооружение все последующие диктаторы во всех концах света. В их ряду стоит и всесильный руководитель Камбоджи Пол Пот, превративший свою страну в огромный концлагерь, где людей, чтобы не тратить пули, морили голодом, жертвами которого стали десятки тысяч [*5]. Это и правитель Китая Мао Цзедун, решивший за несколько лет построить коммунистическое общество путем казарменного переустройства страны и «культурной» революции (1966—1976). Следствием этих преобразований стал всеобщий голод, унесший жизни сотен тысяч людей. Здесь и нескончаемая череда африканских диктаторов, использующих в политических целях создание искусственного голода.

Стереотипы про УПА

  • 10.07.10, 23:00

В среду, 27 мая, в Службе безопасности Украины открылась фотовыставка "Украинская Повстанческая Армия. История непокоренных".

Выставка является совместным проектом СБУ и Центра исследований освободительного движения, при поддержке Украинского института национальной памяти.

В экспозиции представлено более полутысячи фотографий, документы из советских и немецких архивных источников, внутренние документы Организации Украинских Националистов и УПА.

Повстанец Иван Манчук - "Билогруд"
Сотенный Мирослав Симчич - "Кривонос" (слева)
Стрельцы на позиции
Вояки УПА на марше
Стрельцы УПА тренируются. Калущина
"Эней" - участник референтуры пропаганды Калуского окружного провода УПА и "Олена" - машинистка
"Олена" - машинистка Болеховского районного провода УПА. Убита в мае 1950 года
Сотенный Василий Негрыч - "Мороз"
Повстанцы Гуцульщины со священниками
Повстанческий поэт Михаил Дяченко - "Марко Боеслав"
Чота сотни "Бурлаки"
Командиры Перемиского куреня перед наступлением на город Бирча. Январь 1946
Повстанцы Гуцульщины
Калина Лукань - "Галина", надрайонный проводник Косовщины
Повстанческая пара - подпольщики Петр и Ганна Танасийчуки
Присяга сотен УПА. Лето 1944
Роман Шухевич и шеф штаба УПА Олекса Гасин
Роман Шухевич. Фото с фальшивых документов
Роман Шухевич с неизвестным повстанцем
Повстанцы работают в крыивке. Хмельницкая область, 1950 год

Все фото предоставлены Службой безопасности Украины

На мою думку, жодне інше історичне явище не викликає у суспільстві таких дискусій, як Українська Повстанська Армія (УПА). Це військово-політична формація українського визвольного руху, заснована наприкінці 1942 року (символічним днем створення вважається Свято Покрови Божої Матері 14 жовтня), яка діяла до вересня 1949року, після чого була реорганізована в озброєне підпілля, що припинило своє існування в середині 1950-х років. Діаметрально протилежні оцінки діяльності УПА дотепер розділяють суспільство на два табори. Очевидно, продовжуватися це буде довго – поки над цією темою довліють стереотипи. Спробуємо розглянути найпоширеніші з них і зіставити з історичними фактами. Слід зазначити, що більшість стереотипів сформувалася ще за радянських часів, міцно засів у свідомості людей. Приведені в статті факти відомі і доступні кожному, хто вміє читати, тому цілком доступні для перевірки. Отже почнемо.

 

Стереотип перший: «Колаборанти»

Спрощене сприйняття минулого, зокрема подій Другої світової війни в координатах «наші – німці», до сих пір домінує в Україні. І саме таке сприйняття служить чудовим ґрунтом для політичних спекуляцій і фальсифікацій історичних фактів. Щоб назавжди прикріпити ярлик «колаборантів» до повстанців, наводяться факти співпраці Організації Українських Націоналістів (ОУН) із німцями в 1939–1941 роках. Ті, хто вважають таку співпрацю плямою, яку неможливо стерти з образу українських націоналістів, хай пригадають угоди прем-міністрів Франції і Британії – Деладьє і Чемберлена – з Гітлером у 1938 році і, врешті-решт, союзництво останнього з вождем усіх народів Сталіним у 1939-му. Організація Українських Націоналістів у той час дійсно розраховувала на підтримку німців у боротьбі проти СРСР. Діяло стандартне в міжнародній політиці правило: ворог мого ворога – мій друг. Проте після 30 червня 1941 року, коли німці не визнали відновлену Українську державу і почали масові арешти українських націоналістів, ОУН пішла в антинімецьке підпілля. Врешті-решт, сама поява УПА стала реакцією населення на нацистський терор, тому саме антинацистська діяльність стала для неї визначальною.

Боротьбу повстанців проти нацистського режиму визнавали не тільки самі окупанти, але й радянські партизани, які постійно докладали про це своєму керівництву. Що стосується питань типу «Скільки німецьких ешелонів відправили під укіс українські повстанці?», то вони абсолютно безглузді. На відміну від радянських партизан, які, по суті, обслуговували своїми операціями фронтові дії Червоної Армії, члени УПА головним завданням вважали захист місцевого населення. Тому не потяги під укіс пускали, а звільняли від окупантів цілі території і створювали так звані «повстанські республіки», де не було влади нацистів. Покинувши територію України в 1944 році, нацисти намагалися налагодити контакти з УПА. Проте їх спроби не увінчалися успіхом, оскільки керівництво визвольного руху чітко дотримувалося антинімецької лінії. Окремі повстанські загони, які намагалися домовитися з відступаючою нацистською армією, були розстріляні за наказом командування УПА. Для підтвердження тези про її колаборацію також свідомо ототожнюють Повстанську Армію з дивізією СС «Галичина». Остання не мала нічого спільного з УПА, створювалася нацистами як частина німецької армії, щоб примусити українців проливати свою кров за окупантів і позбавити УПА мобілізаційного потенціалу, як вважала ОУН(б) (ті, хто підкорявся Бандері). Тому саме бандерівці проводили активну пропагандистську кампанію з метою зірвати мобілізацію в цю дивізію. Треба сказати, що у інших політичних сил, наприклад, у монархістів, погляд на існування дивізії «Галичина» був інший.

Стереотип другий: «Банда»

«УПА – це не армія, а банда або багато окремих банд» – ця теза була і зараз залишається одним з ключових положень антиповстанської риторики. Для того, щоб відкинути ці звинувачення, слід звернутися до рішень Гаагської конференції, яка основними ознаками армії називала як зовнішні – відкрите носіння зброї, уніформу або особливі знаки, так і найважливішу внутрішню ознаку – наявність чіткої ієрархічної структури. Факт відкритого носіння повстанцями зброї не ставиться під сумнів навіть тими, хто дуже не хотів би визнання УПА. Що ж до уніформи або особливих знаків, то в 1943–1944 роках реалізовувалися спроби створення власної військової форми. Проте умови підпілля не дозволили широко розвернути її виробництво. Проте, повстанці використовували особливі головні убори – «мазепинки» і «петлюрівки» з тризубом, якими чітко відрізнялися. Із самого початку УПА створювалася за принципами регулярної армії, мала Головний військовий штаб і штаби військово-територіальних одиниць, офіцерські школи, власну систему звань (ступенів) і нагород. Окрім військового керівництва, Українська Повстанська Армія визнавала політичне верховенство створеного в 1944 році підпільного парламенту – Української Головної Визвольної Ради (УГВР). Саме УГВР затвердила текст присяги солдата УПА, сформувала її політичну платформу. Таким чином, в УПА бачимо всі ознаки регулярної армії: чітка структура, командні кадри, політичне керівництво і, відповідно, політична програма боротьби, відкрите носіння зброї і використання уніформи або її елементів.

Стереотип третій: «Братовбивці»

«Вони стріляли нам в спину» – це звинувачення на адресу УПА періодично звучить із вуст ветеранів Великої Вітчизняної, його постійно використовують політики, воно дотепер існує в історіографії. Ігнорується той факт, що в УПА існували спеціальні інструкції, що забороняють вступати в бій з Червоною Армією. Це робилося з двох причин. Перша – політична: червоноармійців намагалися привернути на свій бік, для чого в 1944 році розповсюдили тисячі листівок із закликом спільно бити двох тиранів – Гітлера і Сталіна.

З повстанської листівки: «Українські повстанці вітають вас як своїх братів за зброєю. Ми з вами сини одного народу і однієї землі. Нас із вами однаково вішали і розстрілювали гестапівські й сталінські кати. Брати! Не виступайте проти самостійницького руху українського народу! Не стріляйте в українських повстанців! Допомагайте їм на кожному кроці в їх священній боротьбі, передавайте їм зброю! Цілими частинами переходьте на сторону національних повстанських армій. Смерть катам народів – Гітлеру і Сталіну! За незалежні держави всіх народів Європи і Азії. 1944 рік».

Друга причина – тактична: не було ніякого сенсу протистояти армії, яка мала і кількісні, і технічні переваги.

Продовженням цього стереотипу є теза про те, що після закінчення війни повстанці розвернули терор проти власного населення. Книги радянських і сучасних прорадянських авторів рясніють «сценами катувань бандерівцями цивільного населення». Але скромно умовчується про те, чому це населення, по ідеї залякане і затероризоване, масово підтримувало підпілля, що, врешті-решт, стало запорукою більш ніж десятилітньої боротьби повстанців. Фахівцями підраховано, що для забезпечення діяльності одного партизана необхідна робота приблизно десяти цивільних осіб. Українські повстанці чудово розуміли це, всіляко намагаючись одержати підтримку і заслужити пошану місцевого населення, що було гарантією їх виживання. Крім того, члени УПА, родом в основному з розташованих поряд населених пунктів, навряд чи були готові розвертати терор серед своїх же земляків, а то і родичів. Що ж до акцій у відповідь на дії  НКВД по встановленню колгоспної системи, то це окрема тема, і вона повинна бути розглянута як боротьба з комуністичним режимом і колективізацією в Південно-Східній і Центральній Україні до голодомору 1932–1933 років.

Стереотип четвертий: «Боротьба УПА – місцеве, провінційне явище, яке не заслуговує на увагу»

Бажання зобразити боротьбу українських повстанців як виключно провінційне, дрібне явище особливо властиве деяким сучасним авторам. Проте досить поглянути на статистичні дані, щоб побачити розмах боротьби УПА. Вона діяла на території, куди входили нинішні Волинська, Рівненська, Житомирська, Хмельницька, Вінницька, Тернопільська, Івано-Франківська, Львівська, Закарпатська області, східні землі Підкарпатського і Люблінського воєводств Польщі, південь Брестської і Пінськой областей Білорусії. Загальна площа території з населенням близько 15 мільйонів чоловік, охопленої повстанським рухом, в 1944 році складала близько 150 тисяч квадратних кілометрів. Це приблизно одна четверта площі сьогоднішньої Української держави – територія, що перевершує за розмірами сучасну Грецію, з населенням, рівним за чисельністю населенню Нідерландів. Яка кількість людина була задіяна в ОУН і УПА? Відповідь на це питання дати нелегко, оскільки в підпіллі, з міркувань конспірації, облік ніколи не вівся. Чисельність самої Української Повстанської Армії, без урахування підпільної мережі ОУН або господарського запілля (тилу), можна підрахувати, знаючи кількість сотень, що входили в її склад. Саме сотня, яка в середньому складалася з 150 бійців, була головною тактичною одиницею УПА. Таким чином одержуємо майже 30 тисяч чоловік, що перебували в певний момент у рядах УПА. Проте це приблизне число, оскільки процес накопичення матеріалів про існування і діяльність повстанських відділень продовжується. Число бійців Української Повстанської Армії необхідно помножити у декілька разів, щоб одержати загальну кількість людей, які пройшли через її ряди. Справа в тому, що в повстанських загонах був досить високий рівень ротації – рядовий повстанець активно діяв, у середньому, два роки, після чого або гинув, або потрапляв у полон. Середній період діяльності повстанських командирів був ще коротшим – близько року. Тому можна стверджувати, що у рядах УПА побували близько ста тисяч чоловік.

Для визначення загальної кількості учасників визвольного руху у розпорядженні історика є лише інформація карально-репресивних структур СРСР. Очевидно, ці дані є орієнтовними, оскільки під жорна репресій, особливо в перші роки протистояння (1944–1946), часто потрапляли люди, що не мали ніякого відношення до визвольного руху. З другого боку, деякій частині підпільників і співчуваючих вдалося уникнути репресій. За вказаними підрахунками, впродовж 1944–1952 років, виключаючи жертв антинімецького протистояння, репресіям піддалися майже півмільйона людей, з них арештовано 134 тисячі, розстріляно 153 тисячі, депортовано з України 203 тисячі чоловік. Отже, даючи кількісну характеристику визвольному рухові 1940–1950 років, можна стверджувати, що в ньому тим або іншим чином брали участь близько 500 тисяч чоловік.

В оцінці повстанського руху не береться до уваги те, що головною метою діяльності підпілля було створення не Західноукраїнської, а соборної (тобто загальної) Української держави. Крім того, протягом всього часу свого існування підпілля намагалося охопити всю територію України (діяльність похідних груп, рейди УПА на схід, спроба перекинути підпільників у Центральні і Східні області на початку 1950-х років). Серед представників визвольного руху було і немало уродженців Центральної, Південної і Східної України. Деякі з них посідали високі посади в керівництві руху: президент підпільного уряду України (УГВР) Кирило Осьмак – уродженець Полтави, звідти ж родом і курений (командир полку) УПА Дмитро Карпенко, який першим одержав її найвищу нагороду – Золотий Хрест Бойової Заслуги; сотник Іван Кулик – Сірий – родом з Донецька. Один з дослідників діяльності підпілля Дмитро Кужелячи склав список, у який увійшли більше шестисот підпільників Дніпропетровщини.

Стереотип пятий: «Боротьба УПА не мала сенсу»

І, нарешті, останній, найбільш поширений сьогодні стереотип про УПА – це твердження, що її боротьба була безглуздою. Вона, мовляв, забрала тисячі життів і не досягла результату. Прихильники цієї тези чомусь не хочуть помічати, що вони живуть у незалежній Українській державі, що вже пройшло більше шістнадцяти років, як з карти світу зник СРСР, проти якого боролася УПА. Саме в такій послідовності: розвал Радянського Союзу, потім створення на уламках імперії ряду незалежних держав, у тому числі й України – повстанці бачили майбутнє. У цьому – основна причина, з якої не можуть примиритися ті, хто воювали в Червоній Армії, з тими, хто воював в УПА. У перших ворогом був Гітлер, а у других – і Гітлер, і Сталін.

Що ж до тисяч загиблих, то відповім словами молодого повстанського поета Михайла Дяченка (Марко Боєслав): «Можливо, хтось із майбутніх критиків нашої боротьби засудить її, мовляв, дуже багато жертв вона з собою принесла. Але цим критикам я відповім коротко: свобода – це такий скарб, що навіть найбільші жертви не дуже великі». Через два місяці після цього запису в своєму щоденнику Михайло Дяченко загинув у бою з каральною групою МДБ.

Володимир В’ЯТРОВИЧ радник голови Служби безпеки України директор Центру вивчення визвольного руху кандидат історичних наук

ЛІТЕРАТУРА

Ален Безансон. Лихо століття: Комунізм, нацизм і унікальність катастрофи. – М.: МІК; Париж: «Російська думка», 2000. – 104 с.

Думка про типологічну схожість двох найзловісніших тоталітарних режимів ХХ століття — нацистської Німеччини і комуністичного СРСР — вже давно не вражає оригінальністю. Ален Безансон намагається визначити першопричини їх виникнення. Фундаментальна спільність двох ідеологій полягає у тому, що як нацисти, так і комуністи проповідували встановлення "правильного" земного порядку, досягти якого можна було, лише розтрощивши (точніше — знищивши) всіх ворогів. Відмінність же ґрунтувалася на принципах визначення того, хто потрапляє в число ворогів: для нацистів ними були всі неарійські раси (і в першу чергу — євреї), а для комуністів — ті, хто заражені буржуазною ідеологією, "духом капіталізму".

Комуністичний варіант тоталітарної ідеології, вважає Безансон, небезпечніший, ніж нацистський. Злочини нацистів очевидні і осуджені міжнародним трибуналом; злочини ж комуністів визнані і осуджені частково. Причому сама ідеологія, як правило, не обвинувачується, засуджуються лише екстремальні варіанти її реалізації (сталінізм, чистки в Китаї, Пол Пот...). Справа в тому, що комунізм апелює до ідеалів соціальної справедливості, які самі по собі зовсім не погані. Злочинним є те, що в імя досягнення цих ідеалів стало можливим порушувати моральні й етичні норми, скоювати злочини проти ні в чому не повинних людей і суспільства в цілому. Нацизм, що проіснував усього 12 років, був розгромлений і як система, і як ідеологія. Комунізм же після 80 років панування в окремо взятій країні зовсім не розвінчаний і, як і раніше, залишається впливовою ідеологічною течією у багатьох пострадянських країнах.

«Експедиція XXI» №6 (73) 2008

СБУ: спецгруппы МГБ выдавали себя за ОУН-УПА

  • 10.07.10, 22:52

Специальные группы Министерства госбезопасности СССР выдавали себя за одно из подразделений ОУН-УПА и от его имени совершали преступления против населения.

Такое заявление на брифинге 30 ноября сделал руководитель Отраслевого государственного архива Службы безопасности Украины Сергей Богунов, передаёт УНИАН.

- СБУ нашла данные про деятельность "троек"

СБУ утверждает, что может документально подтвердить эти сведения. В частности, по словам Богунова, найденные материалы свидетельствуют о том, что до конца 1945 года органами внутренних дел и Госбезопасности УССР использовалось 150 таких спецгрупп, в состав которых входили 1800 человек.

В апреле того же года спецгруппы при городских и районных органах МГБ были расформированы и в дальнейшем их применение разрешалось только при областных управлениях. Таким образом, по состоянию на февраль 1950 года, осталось 19 спецгрупп общей численностью 130 человек.

Богунов отметил, что обобщённых данных относительно деятельности этих формирований нет, поскольку большинство материалов было уничтожено в 1990 году. Однако отдельная информация, подчеркнул он, сохранилась.

В частности, по состоянию на 1 июля 1945 года указанными спецгруппами были ликвидированы 1980 участников подполья и захвачены живыми 1142 человека.

Также, обратил внимание Богунов, сохранившиеся материалы свидетельствуют, что эти спецгруппы совершали преступления против обычных местных жителей.

Например, по его данным, члены спецгруппы Острожского райотдела МГБ Ровенской области, а также Хустского отдела МГБ Закарпатской области на протяжении зимы 1947-1948 года грабили местное население, забирали у него деньги, личные вещи и еду.

В докладной записке военного прокурора войск МВД Украинского округа от 15 лютого1949 года, адресованной секретарю ЦК КП(б) Украины Никите Хрущеву, приводятся данные об издевательствах над жительницей села Пидвысоцкое Ровенской области, которую после тяжких побоев члены группы изнасиловали, требуя предоставить сведения о ее причастности к подполью УПА.

В другом случае в другом селе члены группы вывезли в лес мужчину, от которого также путем истязаний и издевательств пытались получить данные, интересовавшие их.

Как отметил Богунов, в материалах архива есть данные о том, что лица, причастные к противоправным действиям, позже были арестованы и осуждены к разным срокам заключения.

Напомним, что фракция "Наша Украина – Народная самооборона" в новом парламенте планирует внести законопроект о признании воинов УПА воюющей стороной во Второй мировой войне.

Кроме того, одна из центральных улиц административного центра Буковины города Черновцов будет носить имя главнокомандующего Украинской Повстанческой Армией генерала Романа Шухевича. Такое решение приняли депутаты областного совета по инициативе фракции "Нашей Украины".

В то же время многие историки причисляют ОУН-УПА к фашистским организациям. В частности, официальный Израиль утверждает, что воины УПА имели отношение к убийству и заключению в концлагеря тысяч евреев. Президент Украины Виктор Ющенко, нанося в Израиль визит, постарался заверить депутатов Кнессета, что воины УПА не только не были антисемитами, но и помогали евреям прятаться от нацистских завоевателей.

СБУ нашла данные про деятельность "троек"

Советник и.о. председателя СБУ Валентина Наливайченко Анатолий Мудров сообщил, что в архиве СБУ найдены данные о деятельности в период политических репрессий внесудебных органов, так называемых "троек".

Согласно архивным данным, в 1937-1938 годах были осуждены почти 200 тысяч человек, из которых к высшей мере наказания были привлечены более 120 тысяч, и большинство этих решений принималось "тройками".

По словам Мудрова, в документах говорится, что в тот период были арестованы 95 тысяч бывших кулаков, 109 тысяч "бывших людей" (помещиков, дворян), более 2 тысяч военнослужащих, более 1 тысяч сотрудников НКВД, около 11 тысяч членов КПСС.

СБУ утверждает, что среди указанного количества арестованных, 133 тысяч человек были украинцы, около 20 тысяч - русские.

Как сообщает пресс-служба СБУ, сейчас ведомство изучает документы, касающиеся карательных методов КГБ бывшего СССР против представителей интеллигенции 60-х годов. СБУ ставит перед собой цель изучить и максимально обнародовать материалы обо всем периоде деятельности советской власти с 1917 по 1990 годы.

В Україні формується культ особи, - європейські ЗМІ

  • 10.07.10, 22:28
16:00, 10.07.2010Низка впливових європейських видань сьогодні чимало інформують про формування культу особи в Україні. Оглядачі наголошують, що «авторитарні тенденції правління Віктора Януковича, обраного Президентом лише в лютому, проявилися значно більше, аніж обіцяні ним економічні реформи».

Польська «Жечпосполіта» у матеріалі «Дошкільнята співають про президента» зауважує, що «критики нинішньої влади в Києві попереджають з тривогою, що в Україні народжується новий культ особи» нинішнього Президента Януковича. І наводять приклади того, як телебачення і преса України, переважно контрольовані олігархами з оточення глави держави, «некритично представляють Віктора Януковича» українському суспільству, - повідомляє Радіо свобода.

У школах, ліцеях та інших навчальних закладах Криму планують 1 вересня розпочати навчальний рік з уроку, присвяченого виборчій програмі Віктора Януковича «Україна для людей». У дитсадочках на Луганщині, як інформує «Жечпосполіта», 5-річні дошкільнята співають пісеньку «Дядя Вітя Янукович, мудрий президент», котру склав фанат Януковча, місцевий пісняр і поет 68-річний Олександр Мірошниченко. Але це ще далеко не все. Польське видання звертає увагу і на роздачу главою уряду Миколою Азаровим своїм міністрам проекту нового податкового кодексу з портретами Януковича. В уряді також заявляють, що портрету Президента потрібно поклонятися так само, як прапорові й гімнові держави. Портрети Януковича, інкрустовані бурштином, можна купити в обласному центрі, Житомирі, на місцевих базарах за середньою ціною у 100-200 доларів.

Відомий лондонський часопис «Економіст» вважає, що ніде так не проявляються плоди «перезавантаження» американським президентом Бараком Обамою стосунків із Росією, як у російському ближньому зарубіжжі, котре президент Росії Дмитро Медведєв назвав «сферою привілейованих інтересів Росії». Впливове європейське видання наголошує: «...ризики не в тому, що Америка коли-небудь визнала б ці російські вимоги, а більше у спробах Вашингтона балансувати довкола цього і намагатися переслідувати свої інтереси на пострадянському просторі, коли США можуть проявляти поступливість щодо багатьох урядів у регіоні, особливо стосовно їхніх внутрішніх проблем і слабкості демократії». Далі «Економіст» уже конкретніше зауважує, що «ця суперечність політики США чи не найбільше прояснилася в Україні, де авторитарні тенденції правління Віктора Януковича, обраного Президентом у лютому, проявилися більше, аніж обіцяні ним економічні реформи». Видання також критикує двоїстість позиції держсекретаря США у Києві, котра публічно була більш м’якою щодо обмежень демократичних свобод в Україні і дозволяла Януковичу стверджувати, що він « щасливий довідатися про позитивну оцінку Сполученими Штатами політичної стабілізації в його державі». «Економіст» також дивується з того, що фактично на другий день після від’їзду Клінтон із Києва, МВФ пообіцяв владі Януковича 15 мільярдів доларів кредиту, хоча багато хто очікував, що «Україна спочатку повинна була б схвалити серйозні економічні реформи». Чи не побоювання Вашингтона, зокрема, щодо здачі інтересів України Росії дозволили Януковичу цього разу «так легко вийти сухим із води», запитує «Економіст» по гарячих слідах візиту Гілларі Клінтон до Києва. Видання також наголошує, що влада Януковича і його олігархів не здатна «покращити інвестиційний клімат», як обіцяла й американським інвесторам, бо «торгівля російським газом є одним із головних джерел збагачення елітних груп України».