Симферопольцев тошнит от вонючих плакатов кандидата в мэры от Партии регионов

Янукович навчив Медведєва, як підкорити столицю без виборів, - Гриценко

«За кілька днів Янукович спробує провести через Раду новий закон «Про Кабінет Міністрів України» №7208. Насправді – це закон про систему влади в Україні, влади Януковича». Як повідомили JeyNews в прес–службі партії «Громадянська позиція», про це заявив у блозі на власному сайті голова Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони, лідер партії «Громадянська позиція» Анатолій Гриценко.

Він розповів, що запропонований законопроект вносить зміни до тридцяти двох діючих законів і кодексів. Метою ж цих змін, на переконання народного депутата, є не тільки приведення їх у відповідність до Конституції часів Кучми.

«Янукович хоче отримати набагато більше повноважень, ніж їх мав Кучма», - впевнений Гриценко.

За словами голови Комітету ВР з питань нацбезпеки і оборони, свого часу Кучма міг звільнити Генерального прокурора згідно визначеного законом вичерпного переліку підстав. Янукович же відповідно до запропонованого законопроекту матиме право звільняти Генпрокурора «також з інших підстав».

«Колір прокурорської краватки, приміром, не сподобався, dress-code – штука серйозна! «Інші підстави» для звільнення високих посадовців, крім прокуратури, Янукович включає і до інших законів. Що ж, Янукович навчив Медведєва, як підкорити столицю без виборів – тепер Медведєв вчитиме Януковича, як звільняти чиновників з формулюванням «внаслідок втрати довіри Президента», - вважає Гриценко.

Також народний депутат нагадав, що при Кучмі СБУ була «підпорядкована президенту і підзвітна Верховній Раді», Янукович же залишає СБУ підпорядкованою собі.

«Ніякої підзвітності – нікому! Вилучаються вимоги закону про СБУ щодо інформування Ради, обов’язку відповідати на запити депутатів, тимчасових і постійних комісій. Такі ж зміни вносяться до закону про Війська урядового зв’язку, як їх раніше називали, а тепер – Державної служби спецзв’язку та захисту інформації. Жодного парламентського контролю! Навіть формального звіту наприкінці року в письмовій формі. А тим часом Лавринович з Грищенком розказуватимуть нам і Брюсселю про приведення українського законодавства у відповідність до європейських норм», - наголосив голова «Громадянської позиції».

Разом з тим Гриценко повідомив, що згідно з законопроектом №7208 Янукович буде сам, замість Кабміну (як це було при Кучмі), призначати і звільняти заступників голови податкової служби. Також Янукович матиме право перерозподіляти як державний, так і місцеві бюджети – до області, району, міста і села включно, перекидаючи кошти з однієї програми на іншу, як завгодно без жодного погодження з Бюджетним комітетом Верховної Ради.

«Про таке Кучма і не мріяв! Якщо не забули, при Кучмі саме опозиції віддавали контроль за розподілом і перерозподілом бюджету (Бюджетний комітет очолювали Тимошенко, Турчинов, Порошенко). Янукович вирішив, що ні «чужим», ні «своїм» депутатам нема чого контролювати розподіл бюджетних коштів, - зазначив народний депутат. – Також значна частина кадрових призначень, насамперед – усієї вертикалі голів місцевих державних адміністрацій, здійснюватиметься Януковичем не за поданням Кабміну, як це було при Кучмі, а прем’єр-міністра. Жодного обговорення чи хоча б формального схвалення (відхилення) кандидатур Урядом як колегіальним органом», - відмітив він.

З прийняттям запропонованого проекту Закону, на думку голови Комітету ВР з питань нацбезпеки і оборони, Янукович контролюватиме і впливатиме майже на все – прокуратуру і суди, силовиків і правоохоронців, податкову і митницю, природні монополії і радіо з телебаченням, комунальні послуги і теплопостачання, ядерну енергетику і поводження з відходами, охорону прав на сорти рослин і теплопостачання, виробництво електроенергії і використання скидного енергопотенціалу,  навіть особисто затверджуватиме Положення про Міністерство охорони здоров’я.

Гриценко впевнений, Янукович не просто приводить законодавство і свої повноваження у відповідність до Конституції Кучми, а перевершує свого вчителя.

«Колегіальні органи, що передбачають обговорення і голосування – парламент, Кабмін – нівелюються, їх повноваження і можливості контролю за Президентом, силовиками, бюджетом кардинально зменшуються, - заявив народний депутат. – І ще один висновок – Янукович не довіряє насамперед своїй власній команді. Він хоче не лише уникнути залежності від «своєї» більшості і «свого» Уряду, а ще й кожному чиновнику по всій вертикалі одягти кільце в ніс і взяти на ланцюг», - підкреслив він.

Втім, поки законопроект не прийнято, на переконання Гриценка, ще є шанс уникнути усього вищезазначеного.

«Парламентська опозиція не має голосів, щоб не допустити схвалення цього небезпечного закону одразу в цілому, без обговорення, як це останнім часом робиться. Парламентська ж більшість голоси має. Вона може вилучити з цього законопроекту найбільш небезпечні норми, що виводять Президента, Кабмін, силові структури і бюджет країни з-під парламентського і взагалі – будь-якого контролю. Доки Литвин не поставив на голосування, а Чечетов не підняв руку догори, парламентській більшості ще не пізно схаменутися! Якщо не заради країни, то хоча б з інстинкту самозбереження», - закликав голова «Громадянської позиції».

Черновол обвиняет Януковича в ненасытности незаконным обогащением, но советует не стесняться отца-полицая Бывший член Партии регионов и советник Виктора Януковича, народный депутат Тарас Черновол считает, что у лидера регионалов образовался психологический комплекс на почве незаконного личного обогащения. Об этом он рассказал в своей статье "Виктор Янукович. Попытка анализа истории болезни", опубликованной 1 февраля в "Украинской правде". В частности, Тарас Черновол рассказал в своей статье: "Ми можемо піджартовувати, що Віктор Федорович - справжній українець у ставленні до землі. Пригадуєте старий анекдот: українцю сказали, що йому належатиме вся земля, яку він зможе за день пройти. Спершу він мчав на коні, коли кінь сконав, біг сам, потім повз. І вже вмираючи від виснаження, закинув уперед руку й простогнав: "А там я ще бурячки посаджу". Але насправді все це серйозніше. В самому слові "ненаситність" криється його жорстокий зміст. Насититися така людина може тільки в один спосіб - зрозуміти, що це вже хвороба, що вона стає рабом своєї захланності. Здавалося б, монахи на Афоні, та й будь-який священик, учать, що це - страшний гріх. А от цікаво, коли Віктор Федорович іде до сповіді, він у цьому гріху зізнається?     Пригадую помешкання Віктора Януковича в Межигір'ї. Отої ділянки в один гектар, наякій стоїть його палацик, більше, ніж досить, щоб бути щасливим при найбільших запитах. Ну, нехай ще 2-3-10 гектарів! Що робити на 130 га? Та й він сам відчуває, що це щось варте осуду, адже чомусь і мені в, здавалося б, щирій розмові розповідав ахінею про якихось арабських шейхів, яким ніби належить усе решта. А навіщо людині, яка може контролювати свої пожадання, 30 тисяч гектарів у Сухолуччі? Та ще й з озброєною охороною, кількома КПП, виритим за всіма правилами військової науки протитанковим ровом! А на цій же ж території і кілька невеликих сіл залишилося.    Сьогодні вони ще можуть за перепустками проходити по спеціально для них зробленій дорозі (щоб пану очі не мозолити), а завтра? Виселять, як інший латифундатор (кажуть, що Бакай) вигнав козацький Трахтемирів, відстрілюватимуть на королівських полюваннях, як у Голованівську чи, може, просто закріпачать?  А ще ж є якісь маєтки в Криму, на Азовському морі, на Донеччині. А ще ота чехарда з квартирами класу-люкс. І все це, до речі, не вклавши нічого, чи майже нічого з власних коштів. Вікторе Федоровичу, Вам не здається, що цей стан залежності від своїх пожадань стає патологічним?

  Ще одна фобія, яка частково виправдана, хоча з часом стала набирати рису залежненості, теж має свої витоки ще в донецькому періоді. Це - страх за свою особисту безпеку. Переживши страшний донецький перестріл, убивство Євгена Щербаня, зрештою, досвід придушення тих демонстративних розбором з автоматами й вибухівкою, кого завгодно змусить задуматися про свою безпеку. Як розповідав дуже багатьом людям Віктор Федорович, одного разу й на нього здійснили жорстокий замах. Отруювали на смерть, врятували, каже, чудом. Після того охорона лідера регіоналів з кожним роком розросталася. Десь приблизно на початку 2006-го він хвалився учасникам виборчої поїздки, що його охороною прямо й опосередковано займаються, якщо не зраджує пам'ять, чоловік 130. Це ще був опозиційний період, до другого прем'єрства. Потім проривалися нові, іноді курйозні, новини.

Наприклад, тодішній губернатор  Червоненко, простуючи до кабінету прем'єра раптом виявив абсолютно новий пост охорони з рамкою металошукача перед самими дверима приймальні. Інцидент з мордобоєм, який там відбувся, довго смакувала вітчизняна преса. Роздування ж штату охоронців до абсурду характерне для тих осіб, у яких щось дуже вже на совісті не чисто (надіюся, що це не про нашого героя), або ж для тих, хто попав у ще одну психологічну залежність.

Але загострю увагу на найгіршому наслідку такої фобії. Це, коли людина починає відчувати загрозу й ворожість у кожному зустрічному, навіть у добре знайомих людях. Не знаю,чи агресивна реакція на окремих людей, які ставлять незручні питання, як журналіст "Української правди" чи грузинська кореспондентка, або ж висловлюються несхвально, як чоловік на мітингу на Житомирщині, а так само відсторонення від усе більшого кола людей, які хочуть щось тобі сказати, попасти на прийом (хоч би й депутатів своєї фракції), уже є ознакою цього стану.

Тарас Черновол считает, что у Виктора Януковича прослеживается и еще одна психологическая проблема. "Панический страх своего прошлого, его раскрытия является первой и фундаментальной фобией Виктора Януковича. Он толкает на новые неадекватные действия, такие как уничтожение документов в судах...", – пишет депутат, подтверждая тем самым факт фальсификации судебных документов по судимостям лидера Партии регионов. Черновол рассказал еще об информации про то, что отец и дядя Виктора Януковича служили во время войны на оккупированной немцами территории полицаями, но отметил, что даже "этот факт, если он не замалчивается, скорее, является поводом для сочувствия и понимания, а не осуждения". Здесь речь идет о размещенных ранее во многих Интернет-изданиях документах, доказывающих, что отец и брат отца Виктора Януковича служили в полиции. В частности, в копии одного приказа написано, что Федор Янукович назначен полицаем на страже Вермахта. Согласно второму документу, человек с такой же фамилией, "уроженец Енаки" (Виктор Федорович родом из этого городка) был отправлен по этапу властью советов за сотрудничество с нацистами. Третий документ якобы подтверждает причастность к сотрудничеству с фашистами и брата Федора Януковича...

Обывателю удобно думать, будто нами правят расчетливые негодяи.
Жители Юго-Востока на полном серьезе считают бедолагу Ющенко
злонамеренным американским шпионом и пытаются низвести амбициозную Юлию Владимировну до уровня заурядной воровки
Ярые противники власти склонны ее демонизировать, и режим Януковича не стал исключением. Между тем сгущать краски бессмысленно, ибо реальные грехи Банковой серьезнее воображаемых. Нынешняя власть  является преступной
бандой. И к тому же,  она ошибается. Ошибается настойчиво, уверенно, с гордо поднятой головой. Многие жители
Юго-Востока на полном серьезе считают бедолагу Ющенко злонамеренным американским шпионом и пытаются низвести амбициозную Юлию Владимировну до уровня заурядной воровки.
  Если Ющенко считал панацеей возрождение национальной памяти, то для Януковича это — закручивание гаек, превратившееся в самоцель.
Виктор Федорович и его соратники живут в особом иллюзорном мире, где вертикаль власти равноценна контролю над экономическими процессами, где забота об Украине -это решением собственных бизнес-проблем, где любой критик Банковой — это пакостник, норовящий вставить палки в колеса трудолюбивым и знающим
профессионалам. Хваленый профессионализм ПР — не просто дешевая приманка для электората, но священный идол, которому поклоняются сами регионалы. Это неподдельная вера в свое превосходство, это источник вдохновения, это индульгенция на любые злоупотребления. «Нам можно все, потому что мы профессионалы!» — таково бесхитростное кредо
правящей команды, от премьер-министра Азарова до мелкого
чиновника-коррупционера.
  В заманчивых обещаниях Партии регионов
было гораздо больше искренности, чем может показаться. Регионалы
действительно верили, что придя к власти, они с легкостью обеспечат
экономическую стабилизацию. Они гордились мнимым умением договариваться с Россией на выгодных условиях и были немало озадачены напором северного соседа. Они всерьез надеялись обойтись без затягивания народных поясов.
Элементарная логика требовала принять непопулярные решения еще весной, дабы радость победы над Юшенко и Ко компенсировала недовольство Юго-Востока новыми коммунальными тарифами. Самонадеянные хозяева Банковой этого не сделали.
Эйфория регионалов была настолько сильна, что они рассчитывали
сокрушить Тимошенко в одиночку и отстранили от участия в местных выборах естественных союзников — новые политические силы.
Стремительный обвал рейтинга ПР стал для «донецких» настоящим шоком. Регионалам пришлось спешно переписывать закон о выборах и обращаться к спасительным гуманитарным инициативам…
Итак, мы имеем нечто худшее, чем преднамеренный обман избирателей. Налицо самообман людей, возомнивших
себя повелителями экономики. Власть, сознательно вводящая народ в
заблуждение, — это обычная мировая практика. Власть, сама пребывающая взаблуждении, — это тяжелый и опасный клинический случай. Регионалы охотно противопоставляют себя, деловых и работящих, презренным «оранжевым политиканам». Более того, представители ПР уверены, что свершения новой власти укрепляют это реноме. На самом деле нетрудно заметить, что все достижения правящей команды относятся именно к политической сфере: переманивание «тушек» в парламентскую коалицию,
строительство властной вертикали, установление контроля над
Конституционным Судом, взятие Киева и т. д. Регионалы оказались
более успешными политиканами, чем оранжевые, вот и все. Там, где
действительно требуются профессиональные таланты, власть
пробуксовывает — достаточно вспомнить злополучную эпопею с Налоговым кодексом. Но Янукович сотоварищи не хотят расставаться с удобной иллюзией и продолжают кичиться своим воображаемым профессионализмом. Неадекватная самооценка власть имущих сочетается с неадекватным взглядом на проблемы страны. Отсюда упорное нежелание считаться с отечественной спецификой,
стремление решать деликатные вопросы топорными методами,
бесперспективные попытки возрождать Украину по российским лекалам, не имея российских нефтедолларов.Правящий режим напоминает слепца, претендующего на роль главного и единственного поводыря. Стране предложен гремучий коктейль из амбициозных планов, некомпетентности, самообольщения и непомерного апломба. В результате рождаются ошибочные, пагубные для государства решения. «А разве при Ющенко было по-другому?!» — спросят ненавистники оранжевой власти. Да, Ющенко и Янукович во многом схожи, но между ними есть одно принципиальное различие.
К счастью для Украины, наиболее деструктивные инициативы Виктора Андреевича нейтрализовывал естественный саботаж, и
продавить их силой экс-президент не мог. А Виктор Федорович может.
Так что мнимый «реалист и прагматик» Янукович оказался более опасным романтиком, чем хоружевский мечтатель Ющенко.
Нынешняя власть достаточно сильна, чтобы взломать защиту от дурака и перевести Украину в режим ручного управления, но недостаточно умна, чтобы успешно рулить страной. Инстинкт самосохранения не убережет неадекватных вождей от фатальных просчетов. Единственный выход — рациональное противодействие иррациональным действиям власти. Экзальтированные
борцы с «антиукраинским режимом» пытаются напугать Януковича и Ко
громогласными проклятиями и призывами к бунту. Это метод эффективен против расчетливых мерзавцев, сознающих, что они делают нечто подлое и предосудительное. Почуяв опасность, циничные умники пойдут на попятную. Но самоуверенных невежд, убежденных в собственной правоте, пугать бесполезно: испуг лишь подтолкнет их новым пагубным ошибкам.
Действующую власть нужно учить, а точнее проучивать — жестко и оперативно реагировать на конкретные инициативы украинских правителей, тыкать их носом в очевидные просчеты и одновременно предлагать альтернативные варианты, принуждая Банковую к принятию конструктивных решений. А для этого противники режима должны быть не только сильными, но и адекватными, здравомыслящими, превосходящими власть интеллектуально и профессионально.
Кто может сыграть эту роль?...

Вже кілька тижнів в Україні тривають гарячі дискусії про те, чи може інформація про події минулого бути таємною. Своє слово сказали професійні історики з України і закордону та ширші кола громадськості. Протестні акції, заяви і звернення врешті змусили й нову владу висловити свою позицію щодо цієї проблеми. Спочатку вустами керівників своєї адміністрації, а відтак і сам президент Янукович заявив: "Я проти того, щоб закривали історію і щоб політики робили на цьому спекуляції". Обнадійливу для українських істориків заяву зіпсували наступні обіцянки президента "розсекретити" вже давно розсекречені документи про Голодомор. Тож яким насправді буде ставлення нової влади до відкриття правди про наше минуле і чи не закінчиться воно черговий раз порожніми обіцянками, покаже час.

Проте вже сьогодні можна зробити певні висновки з так званої "справи істориків". Перший оптимістичний — громадянське суспільство в Україні здатне організуватися й відстоювати власні інтереси, незважаючи на часом брутальний тиск влади. Другий висновок песимістичний — українці ще надто мало уявляють собі, що містять у собі архіви колишнього КГБ, яку інформацію там можна віднайти і наскільки вона є важливою для розуміння нашого минулого. Крім того, їм практично невідомий досвід роботи з аналогічними архівами в сусідніх нам країнах Східної Європи. Тому й досі з'являються завзяті дискусії про те, які потрясіння може викликати відкриття архівної інформації, а дехто навіть лякає суцільними вендетами, що можуть перерости у громадянську війну.

Тож аби пролити світло на те, які саме історичні документи зберігаються в архівах української спецслужби, розповісти на їхній основі історії людей, що піднялися на боротьбу проти тоталітарного режиму й потрапили під жорна його репресій, показати, як нищилося і переписувалося наше минуле, започатковуємо серію публікацій під назвою "Історія під грифом "Секретно". Жоден з матеріалів, про які йтиметься, не містить інформації, що може вважатися державною таємницею, адже поширення правди про наше минуле не може нанести шкоди національним інтересам України. Нанесені на них грифи "Секретно" і "Совершенно секретно" не відповідають визначеним українським законодавством грифам "Таємно" і "Цілком таємно", а тому є лише нагадуванням про епоху, коли від нас намагалися приховати історію, а не підставою для продовження цієї ганебної практики.

Першу статтю присвячено не конкретній особі чи події, а загальному оглядові історичних документів, що містяться у сховищі української спецслужби. Отже, сподіваюся, вдасться сформувати об'єктивне бачення на ці матеріали і позбавити багатьох зацікавлених від невиправданих очікувань щодо них. Відразу скажу, що ті, хто переконаний, що цей архів є великим зібранням компромату на "всіх і вся", будуть розчаровані. Інші ж, що справді шукатимуть правди про наше минуле, зможуть зробити безліч відкриттів.

Отож для початку познайомимося з установою, про яку йдеться. Офіційна назва архіву — Галузевий державний архів Служби безпеки України, адреса: Київ, вул. Золотоворітська, 7. Назва, як бачимо, не особливо вдала — з неї виходить, що тут містяться матеріали, які створені СБУ та стосуються саме її діяльності. Натомість маємо справу з документами карально-репресивних органів радянського періоду ЧК, ГПУ, НКВД, МГБ, КГБ. У країнах, які активно проводили політику подолання тоталітарного минулого, такі матеріали вже давно виділено в окремі архіви чи передано в інститути національної пам'яті. Україна ж у цьому відношенні досі складає компанію таким "передовим" демократичним державам, як Росія, Білорусія, Казахстан.

Специфікою України у цьому випадку залишається, на жаль, притаманна і в багатьох інших сферах недовершеність певних починань. Ще у вересні 1991 року розпочато передачу документів архіву в обласні державні архіви. Протягом кількох років передано понад 1,5 мільйона справ, але згодом ця робота з незрозумілих причин зупинилася. Не увінчалися успіхом і спроби створення окремого архіву, здійснені в 2008—2010 роках, Верховною радою не було прийнято потрібного для цього закону, Кабінет міністрів не спромігся на необхідну постанову. Тож основний масив документів залишився у віданні теперішньої спецслужби, і, як показують останні події, перетворився у заручника політичної ситуації в країні.

Надзвичайна важливість матеріалів архіву зумовлюється вже їх походженням. Особливістю тоталітарних режимів є прагнення їхніх функціонерів контролювати всі сфери життя людини, а для цього їм потрібно було знати про неї все. Ці завдання покладалися на карально-репресивні органи. Результатом діяльності стала величезна кількість зібраних свідчень, спостережень, таємних повідомлень, компрометуючої інформації про осіб, що стали об'єктом зацікавлень спецслужб режиму чи інформації про діяльність опозиційних організацій. З іншого боку, ці органи залишили після себе не меншу кількість приписів, розпоряджень, вказівок, які мали забезпечити їхню діяльність та життєздатність самого режиму. Вся ця інформація зосереджувалася у спеціальних архівосховищах, доступ до яких особливо ретельно обмежувався. Архіви карально-репресивної системи були серцевиною функціонування тоталітарного механізму.

Тому на сьогодні найцінніші матеріали про функціонування радянського тоталітарного режиму містять не збірки документів комуністичної партії, що керувала державою, а саме архіви комуністичних органів безпеки. Якщо документи партії подають часто прикрашену, ідеологічно витриману інформацію, то в документах ЧК-ГПУ-НКВД-МГБ-КГБ вона подається з граничною відвертістю та навіть цинічністю. Стражі режиму не дозволяли собі "запудрювати мізки", так як від чіткого бачення ситуації залежала можливість швидко і ефективно корелювати її.

Хронологічно матеріали ГДА СБУ охоплюють період від 1918 року (часу створення сумнозвісного ЧК) до останніх днів існування Радянського Союзу у 1991 році. Крізь призму цих документів можна оглянути "зсередини" весь радянський період історії України, дати відповіді на сотні питань про минуле, які досі гаряче дискутуються в суспільстві. Тож не дивно, що в часи СРСР доступ до цих документів був практично неможливим. Дивує, що за радянськими грифами цю інформацію намагаються приховати сучасні можновладці, які, напевно, забули, що є керівниками незалежної української держави, а не УРСР.

Весь масив історичних документів архіву СБУ (а це понад 800 тисяч справ, окремі справи містять по кілька десятків томів) згрупований за фондами, що об'єднують матеріали за видами і темами. Найбільшим є масив кримінальних справ — сотні тисяч свідчень про жертв масових політичних репресій 1920—1950-х років, наступного витка терору проти інакодумців у 1960—1980-х. Перелік прізвищ діячів української історії, щодо яких наявні кримінальні справи, зайняв би кілька сторінок, тож назву лише найвідоміших із різних періодів — Юрій Тютюнник, Сергій Єфремов, Микола Куліш, Василь Кук, Катерина Зарицька, Василь Стус, В'ячеслав Чорновіл. Ці документи чи не найкраще показують масовість антирадянського опору в країні і те, що режим протягом всього часу існування СРСР тримався на насильстві супроти своїх громадян.

Наслідком такої боротьби стала також величезна кількість конфіскованих документів організацій та окремих осіб, що боролися проти режиму, починаючи від матеріалів повстанських загонів Центральної і Південної України 1920-х років і закінчуючи документами Народного руху України кінця 1980-х — початку 1990-х. Серед цих конфіскатів — унікальна колекція документів ОУН та УПА, про яку йтиметься окремо в наступній статті.

Безпосередньо про роботу органів безпеки СРСР розповідають тисячі нормативно-розпорядчих документів, інформаційно-аналітичні записки, створені для вищих органів влади, в яких містяться узагальнені відомості щодо державно-політичного, соціально-економічного, культурного й духовного життя України, громадсько-політичної діяльності закордонних українців, статистичні зведення про результати роботи карально-репресивної системи. Серед цієї групи документів є агентурні справи, що містять інформацію про співпрацю певних осіб з органами безпеки СРСР. Втім таких документів дуже небагато — лише кілька відсотків від загальної кількості.

Небагато залишилося й іншого роду справ — оперативно-розшукових, або справ-формулярів, що містять зібрану КГБ інформацію про особу чи груп осіб, що викликала зацікавлення спецслужб. Саме в цих документах можна віднайти матеріали підслуховування, зовнішнього спостереження, доноси, матеріали перлюстрації листування. Тобто документи, які чи не найкраще відображають грубе втручання спецслужб у приватне чи творче життя окремих осіб, їх фізичне і духовне ламання.

Серед оперативно-розшукових справи на ключових осіб культурної та політичної історії України минулого століття — Михайла Грушевського, Миколу Бажана, Андрія Малишка, Володимира Сосюру, Павла Тичину, Максима Рильського, Юрія Яновського, Остапа Вишню, Олександра Довженка Дмитра Клячківського, Романа Шухевича, Василя Кука, групова справа на провід ОУН в Україні "Берлога" та багато інших. Ще донедавна ніхто крім співробітників архіву й не знав про існування цих документів, щойно в 2009 році опубліковану справу-формуляр на Миколу Хвильового, розпочато підготовку до друку справи Олександра Довженка.

Тож, як бачимо, в архіві збереглася велика кількість унікальних документів, без яких неможливе цілісне розуміння історії України ХХ століття. Проте архів був не лише місцем, де їх ховали від стороннього ока, але й місцем, де їх знищували. Великі чистки архіву з метою приховування слідів злочинів режиму відбулися в 1944, 1953, 1954 роках. Одна з останніх і наймасштабніших відбулася влітку 1990 року. Тоді найбільше нищили документи 1960—1980-х, в яких могла міститися компрометуюча інформація про тодішніх співробітників. Саме тоді було знищено багатотомну оперативно-розшукову справу "Блок" про боротьбу із дисидентами в Україні. Від неї залишилися лише доповідні КГБ на ім'я Щербицького, складені на основі її матеріалів.

Багато з документів, про які йшлося, вже доступні для всіх охочих у вигляді книжкових публікацій або електронних копій. Їх використовують у своїх роботах історики, журналісти, письменники. У 2009 році Галузевий державний архів СБУ спільно з Харківською правозахисною групою підготував і видав унікальний путівник по архіву, який розповідає про матеріали, що можна в ньому знайти.

Тож маємо вже цілий ряд незворотних змін, які свідчать, що знову заховати історію під грифами не вдасться. Запорукою цьому буде наша наполегливість у відстоюванні права на доступ до інформації і невгамовне бажання знати правду про минуле.

http://blog.i.ua/user/2723463/542686/

Правозахисник Ханне Северінсен вважає, що справу історика Романа Забілого винесуть на розгляд Ради Європи.Про це вона заявила в інтерв'ю "Газеті по-львівськи", повдіомляє прес-центр Центру досліджень визвольного руху."Дискусія в цій справі має обов'язково набути якнайширшого розголосу, і це дійсно привід для побоювань", - сказала вона."Я хочу конкретно запропонувати винести це на засідання Ради Європи у жовтні. Ми, ясна річ, сподіваємося, що такі випадки не повторюватимуться, але побоюємося цього", - підкреслила Северінсен.В своєму інтерв'ю іншому виданню - "Новий погляд" - Северінсен додала, що незаконне затримання СБУ директора Національного музею-меморіалу "Тюрма на Лонцького" Руслана Забілого "швидше за все, можна сприймати як демонстрацію сили з боку влади"."Не може йтися про державну таємницю держави, якої вже не існує. Це явна спроба налякати історика, інших інтелектуалів, які можуть мати власну думку і, відповідно, вести різні неупереджені історичні дослідження", - додала вона.Северінсен була віце-головою моніторингового комітету Ради Європи в Україні. Вона і тепер проводить моніторинг політичної ситуації в Україні.

Українська правда

Следующий соперник Чемпиона мира по версии WBC Виталия Кличко, 38-летний американец Шэннон Бриггс сделал очередное громкое заявление. На этот раз, по словам Бриггса, Виталий Кличко будет драться за свою жизнь.

"Если Виталий думает, что 16 октября его ждет такой же легкий бой, какой провел его брат 11 сентября, его ждет жестокое разочарование. После двух раундов Сэмюэл Питер превратился в живую грушу. Когда Виталий выйдет на ринг, ему будет противостоять настроенный только на победу Шеннон Бриггс. Я не уступаю ему в габаритах. И я физически сильнее. Он не сможет держать меня на вытянутой руке и обнимать в клинчах, как эти Кличко обычно делают. Следующий бой Виталия будет совершенно не похож на последний бой Владимира. С самого начала поединка он будет драться за свою жизнь", - цитирует Бриггса ESPN.

Отметим также, что у Бриггса несколько изменился план дальнейшего завоевания супертяжелого дивизиона.

"Виталий - это только начало. После того, как я расправлюсь с ним, Дэвид Хэй - мелкий тяж с языком супертяжеловеса - станет следующим. А потом настанет черед Владимира Кличко. Изначально, после того, как я избавлю бокс от Виталия и его кунг-фу - стиля заградительного осьминога, я намеревался нокаутировать Владимира, но сейчас Хэй занял второе место в моем списке". 

Представитель российской неправительственной исследовательской аналитической организации "Левада-Центр" Алексей Левинсон обнародовал данные опроса, в котором спрашивали россиян, следует ли правительству России извинятся за Голодомор в Украине 1933 года.

Только 23% опрошенных считает, что руководство России должно попросить прощения. Подавляющее же большинство респондентов - 52% уверенны, что Россия извинятся не должна.

"Причин такого результата много. Кроме психологического соображения "а кто же любит признаваться в...", причиной является то, что политика руководства России последних лет, за исключением ситуации с Катынью, заключалась в том, что "никогда ни в каких грехах каяться не будем". Это принято как этическая норма. Важнее то, что у россиян не решен вопрос со сталинским прошлым. Фигура Сталина - единственная за период от распада Советского союза и на сегодня в сознании россиян не теряла баллов, а поднималась... Таким образом бросать тень на сталинскую политику россиянам не хочется, считать преступлением происходившее во времена сталинского правления россиянам трудно", - отметил Алексей Левинсон, передают Украинские новости.